Знаю, куди ви хилите, - засміялася Алена Свозилова. - Маєте на гадці, що навіть у відпустці я хочу мати свого коханого перед очима. Гарно ж ви оцінюєте мою творчість.
Не гнівайтеся, ви ж мене знаєте, як облупленого, - заспокоїв її президент. - Що нового на будівництві? І як справи в Северсона?
Всі здорові, - наголосила Алена на першому слові. - Погляньте...
Сфера на проекційному екрані зникла. З’явилася кабіна керування.
Академік Навратіл розмовляв відразу з кількома робітниками в скафандрах. Звук був такий слабкий, що не можна було зрозуміти жодного слова. Однак Алена його хутко підсилила.
Працівники вашої зміни також надто втомилися, товаришу Шайнер. Довго вони не протримаються, мусите їх замінити.
Тепер, перед самим закінченням монтажу? Це неможливо! - пристрасно заперечив нижчий на зріст сивочолий чоловік.
Авжеж, і то сьогодні. Ми обидва відповідаємо за їхнє здоров’я. Це не єдині працездатні люди на Землі.
Не кажіть так, товаришу Навратіл. Поговоріть краще з ними.
Академік сів до розподільної дошки і ввімкнув кілька екранів. На них з’ явилося зображення з атомної електростанції.
Слухаємо, товаришу Навратіл! - відгукнулися майже відразу працівники в скафандрах.
Навратіл невпевнено погладив підборіддя.
Працюєте самовіддано й майже без відпочинку, друзі. Ви хоробрі.
Це наш обов’ язок, навіщо про це зараз говорити? - здивувалася дівчина в скафандрі, яка працювала біля фотонного реактора.
Знаю, знаю, але що забагато, те шкідливо. В перетягнутого лука часто лускає тятива. Мусите трохи відпочити. Даю вам чотири дні відпустки. Можете провести її вдома, на Землі...
Чотири дні відпустки? - скрикнула дівчина обурено. - За цю добу монтаж буде завершений - і без нас? Ви жартуєте? Маємо покинути роботу якраз перед самим досягненням мети?
Заспокойтеся, Ольго, я дбаю в першу чергу про вас. Попереду ще чимало важливих завдань - славних і заслужених. Ви не можете підірвати тут своє здоров’я раз і назавжди.
Але ми справді ще не відчуваємо втоми, товаришу Навратіл, я впевнено кажу за всіх, - підтримав дівчину чоловік на другому екрані. - Найпізніше післязавтра скажемо Всесвітній Академії «готово». Хочете відправити нас геть саме цієї славної миті? Що б сказали нам удома? Наш хлопчик би страшенно здивувався. «Тату, навіщо ти втік?» - запитав би він мене. І що б я міг відповісти йому на те? Нічого, лише кивнути.
Вчора нас ретельно оглянув лікар, - долучився до розмови ще один працівник. - Його викликав академік Шайнер. Він так само, як і ви, товаришу Навратіл, побоюється за наше здоров’я. Гадаю, це наш керівник попросив, щоб ви відправили нас додому.
Помиляєтеся, - перервав його Навратіл. - Нещодавно я з ним досить гостро дискутував, як оце з вами. І результати медичного огляду мені відомі: здоров’я в порядку, частково ослаблена нервова система - через постійну напругу. Саме тому я й хочу, щоби ви набралися на Землі нових сил.
Маємо до вас іншу пропозицію. Я знаю свою зміну краще і певен, що всі мене підтримають. Мобілізуйте на допомогу нам наступну зміну, щоб окремі працівники частіше могли чергуватися в праці й відпочинку, - запропонував академік Шайнер.
І що тут робитиме нова зміна? - знову розгарячилася дівчина в скафандрі. - Ми з усім упоралися самі - й ще залишається досить часу на розваги. Я проти. Якщо вже ми цю юшку зварили, то маємо її й з’їсти!
Ольго, Ольго, вочевидь лікар має рацію, ти дещо дражлива, - вгамував дівчину чоловік із сусіднього робочого місця. - З пропозицією академіка Шайнера можна згодитися. Що скажете, друзі?
Всі мовчки кивнули.
Алена Свозилова засміялася:
Як же змінився наш кулястий світ! Раніше праця була вимушеним злом, необхідним для підтримання звичайного існування. А сьогодні? Людина людей з роботи проганяла, бо забували навіть про власне здоров’я...
***
Штучний супутник «Лібуше»[7] купався у яскравих променях Сонця. Незважаючи на те, що швидкість його у просторі складала вісім кілометрів на секунду, мешканцям часом здавалося, що він непорушно висить на одному місці. Більша частина Землі внизу огорталася хмарами й туманом - і зірки навколо нагадували радше лампочки, прикручені на ебеновій дошці, ніж розжарені тіла, що вічно обертаються у Всесвіті. В безповітряному просторі вони не мерехтіли. Сонце також видавалося досить мирним, зубчастою зеленавою короною ніжно пестило вузенький серпик Місяця.