Трохи...
Коли відеофон змовк, Краус зітхнув:
Що це з вами?
Старий усміхнувся.
Чи не боїшся ти, бува, залишати мене тут? Їдь сам! Але в Академії навіть не згадуй про моє інкогніто.
Краус безпорадно знизав плечима й зійшов на дах, де спочивало судно на повітряній подушці. Дорогою замкнув усі входи до лабораторій.
Будинок над джумною
Рама Крішна лишився сам - наче якась казкова дівчина, що служила в таємничій оселі Баби-Яги. Він з такою самою цікавість переходив із кімнати до кімнати, з поверху на поверх. Десь у шафі знайшов собі зручне вбрання й повісив на його місце своє вбоге ганчір’я.
На верхньому поверсі старий виявив довгу залу, свого роду художню галерею. Тут були ескізи, начерки, картини та скульптури зореплавців з експедиції до Центавра. В галереї він провів решту дня. Перед кожним портретом, перед кожним квартянським пейзажем стояв у глибокій задумі. Лише пізно увечері зайшов до сусідньої зали, де були розвішані копії нескельних малюнків та рельєфів, створених аборигенами Кварти.
Наступного дня Рама Крішна проник до підземних лабораторій. Замки його не затримали, під його пальцями вони відмикалися, мовби за помахом чарівної палички. Старого цікавили не прилади, а, радше, їхні покази та нотатники вчених, залишені на письмових столах.
В одній з лабораторій він помітив ще одну нейтронну чашу. Проникнувши крізь її стінку, став на тверде дно, сягнув за медальйоном на ланцюжку, що висів у нього на шиї, й довго щось шепотів.
***
Уночі до будинку над річкою Джумною приїхали Йонес та Наташа Орлова. Старого вони виявили аж уранці, коли той виходив зі своєї кімнати. Але зовсім не здивувалися; до подібних візитерів вони вже звикли.
Рама Крішна? Я вас іще не знаю, і в списках вас також немає, - сказала Наташа. - В якому кінці джунглів ви живете?
Я тут недовго, зійшов із Тибету, з Гімалаїв, - відказав старий. - Я йог, володію таємничими силами й можу творити дива.
Як ви стали йогом? - задав Йонес звичне питання.
До дванадцяти років я нічим не відрізнявся від решти дітей, - охоче почав Рама свою історію. - І тут у моє життя ввійшов святий Чанді Дас. Він справив на мене таке враження, що я став його учнем. Навчання в школі перестало мене цікавити, я покинув спілкуватися з іншими дітьми. Думав лише про свого Вчителя. Потайки відвідував його на відлюдді й навчався йогінських вправ.
А чому прийшли до нас? - поцікавився Йонес. - Хворієте чи потребуєте іншої допомоги?
Чи здоровий я, ще не знаю; почуваю себе лише трішки кволим. Я вже досяг високої майстерності, й тому повертаюся до людей, щоби поділитися з ними глибокою мудрістю життя.
Хочете, щоб ми вас оглянули? - спитала Наташа.
Якщо це не боляче, так, - кивнув старий.
Йог болю не боїться, - засміявся Йонес і завів Раму до ординаторської.
***
Ви були колись у міжзоряному просторі? - поспитала Наташа здивовано, коли огляд закінчився.
Авжеж, був, - сказав Рама спокійно, й очі його на мить спалахнули. - У своїх медитаціях я пролітав цілим Усесвітом.
Дурниці, - не втримався Йонес і допитливо вдивився в обличчя старого. - Кажете, володієте таємничими силами? Знаєте Магарішу?
Так, це один із наших Учителів, святий.
І що він робить, я маю на увазі зараз, даної миті?
Вельми зосередився на своєму божественному Я.
Помиляєтеся, - сказав Йонес. - Двадцять годин тому він помер. Ми були біля його постелі, коли помирав, і сьогодні вночі провели розтин.
Я й не стверджував нічого іншого, - старий не дав вивести себе з рівноваги.
Гаразд, я не надто знайомий із вашим містичним словником, - визнав неохоче Йонес. - А що він сказав нам незадовго до своєї смерті?
Старий завагався, мовби на чомусь зосереджуючись. Йонес утратив терпіння.
Тоді я вам скажу сам - позаяк і досі не переконаний, що ви йогінський майстер. Магаріші на смертній постелі повідав нам ось що: «Я жив скромно, але гарно, тому й дожив до такого поважного віку. Тепер можу спокійно догоріти, мов свічка. Помирати важко лише тим, хто мусить одійти передчасно. Я ж хочу відійти, без смерті не було б життя. І я житиму в своїх дітях і внуках. Урешті, ви всі мої діти, все людство». Отак сказав Магаріші. Й ще вам можу сповістити, що цей мудрий старий із гімалайського монастиря не був йогом чи іншим шанувальником магії. Ми знаємо його вже давно; він допомагав нам вирішувати проблему продовження життя.
Однак я таки переконаю вас, що маю надприродні здібності, - сказав Рама вперто.
Його обличчя зараз більше, ніж будь-коли свідчило про високий інтелект і водночас незрозумілу дитячість, котра лише дивом змінилася старечою неміччю.