Обидва лікарі тихо стояли біля постелі старого.
Погляд умираючого впав на вікно, на панораму гірських верховин.
Мій батько й я були вбогими кулі, рабами без ціни, - озвався він по хвилі. - Ми служили носіями для сагібів - білих панів - і ченців у цьому монастирі. Багато разів ризикували життям у експедиціях на вершини світу. В одній із таких виправ батько загинув - як безіменний герой. Англійські пани, котрих він супроводжував, спорудили йому пам’ятник... Називали нас Гімалайськими Тиграми за відвагу й витривалість.
Я не розумів тоді, чому сагіби порушують спокій богів на вершинах. Навіщо йдуть у царство лавин і вічної криги? Хочуть знайти там скарби?
Батько на мої питання відповів просто: «Запитувати - на це не маємо права. Коли шлях скінчиться, отримаємо від сагібів гроші. Ми обіцяли їм вірно служити й супроводжувати всюди, куди нам накажуть.» Із кулі ми стали людьми - й люди перемогли світові верховини. Загнали в небуття літні й зимові бурі, гірські долини перетворили на рай. Плекайте, діти, цей рай. Бережіть його незайманим для своїх дітей.
Старий відвів погляд від вікна, заплющив очі й зостався лежати нерухомо.
Чому ви покликали саме мене? - спитав Лікургос.
Довіра зцілює, - відказав тихо старий, не розплющуючи очей.
Лікареві виступили на чолі холодні краплі поту. Він підійшов до старого й обережно поклав руку йому на груди. Навпомацки визначив, що серце зупинилося.
Я повідомлю в Академію, - сказав доктор Пасанг ледь чутно й навшпиньки пішов до дверей.
Лікургос у відчаї стиснув руки.
Не залишайте мене тут самого...
У дверях з’явилася доктор Бартошова, а за нею президент Академії та ще декілька чоловіків і жінок.
Кінець, - прошепотів Пасанг.
Лікургос схопився за голову й вибіг із зали.
Селенарктос розплющив очі. Непорушне обличчя його на мить осяялося ледь помітною посмішкою.
Ви були. добрі до мене. дякую. вам. Живіть у любові. й. мирі, - видихнув тихо, й голова його схилилася набік.
Розділ ІІІ ЩО ГІРШЕ?
Ти його вбив! - вигукнув загадковий старий, коли Лікургос увійшов до лабораторії.
На бога, навіщо мені його вбивати? - застогнав лікар. Він доплентався до крісла і впав у нього. - Чому ви мене переслідуєте? Нащо доводите до божевілля? Що я зробив вам, чим зашкодив?
Я також колись убивав - і не знав навіщо, - провадив старий невблаганно. - І також був за те доведений до божевілля. Життя нещадне - як у вас на Землі, так і будь-де у Всесвіті. Але ти страждаєш, сидячи вигідно в кріслі, маючи вдосталь їжі, сплячи під дахом у теплі. Я ж страждав наче звір...
Старий присунув своє крісло ближче до Лікургоса й зазирнув йому просто в очі.
Послухай, як я страждав. Можливо, це допоможе тобі легше витерпіти власний біль.
***
- Під час мандрів у космічних просторах ми зупинилися якось на невідомій планеті, яку назвали - якщо послуговуватися вашою людською мовою - Гаммою.
На Гаммі були сприятливі для життя умови. Ми побудували там комфортабельні житла й помалу готувалися до подальшої подорожі Всесвітом. Однак щасливе життя не тривало довго. Настав час катастроф, які планета переживала часто. Мої супутники відлетіли, а я з власної вини залишився на Гаммі сам, покинутий напризволяще, без будь-якої надії на допомогу. А надія - сам це добре знаєш - полегшує й смерть.
Перша ніч у вічному вигнанні була подвійно страшною.
Ваш земний геолог говорить сухо, по-науковому: «Нерівності земного рельєфу, морські глибини й обриси материків створені силами різного походження. Одна група цих сил бере початок у надрах Землі... Найстарішим проявом ендогенних сил, які породили різні форми земної поверхні, в геоісторії є вулканічна діяльність. Вона проявляється у припливі магми ближче до поверхні Землі або ж у виливанні її на поверхню».
Старий зціпив зуби й роздратовано просичав:
Авжеж, так говорить холодний геолог... Але я в тому пеклі жив! - вигукнув він різко. - Земля буквально горіла й плавилася в мене під ногами.
Він схилив голову й продовжував спокійніше:
Першої ночі. земля тряслася й репалася, гори диміли в мене над головою, в заглибину, де я сховався, вривалася крижана буря. А в серці відчай.