Я лежав серед розкиданих, іще теплих брил, і чекав, поки мене заллє розжарена лава.
Оглушливий вибух недалекого вулкану знову пробудив мене до дії. Страх за життя переміг безнадійний відчай. Я схопився й стрімголов кинувся з гори на долину. Шлях мені освітлювало полум’я вулкана.
Кілька разів я падав, нині вже не знаю, чи то через те, що хиталася земля, чи то не корилися ноги.
Незабаром дістався до невеликого гірського потоку, що біг у глибокому жолобі. Його вода вирувала, мов у казані над полум’ям. Далі я міг іти лише вздовж берега, оскільки ліворуч до річки спадала стрімка скельна стіна. Пара, що здіймалася з жолоба, пекла моє спрагле горло й ошпарила все обличчя. Вона оповила мене молочною імлою, тому довелося рухатися вперед крок за кроком, наосліп.
Нарешті я пройшов через вузьку ущелину й опинився на широкій рівнині, що закінчувалася на овиді пралісом.
Гуркіт за спиною знову спонукав мене до шаленого бігу. Немов сполошений кінь, скакав я через вибоїни й рівчаки, спотикаючись об каміння й густі сплетіння рослин.
Я бачив свій порятунок у пралісі. Забіг у його темінь і, мов дикий звір, нестямно кинувся в гущавину.
Ліани й лускате гілля дряпали обличчя й руки. Болю я, однак, не помічав - лише якось відсторонено відчував, що по шкірі спливає липка кров.
Сили швидко танули.
Доповзши до дерева зі світними плодами, я поринув у забуття.
Як довго так лежав, не знаю. Пробудив мене сильний біль у ногах. Із зусиллям я розплющив опухлі повіки - й закричав від жаху.
Поряд було полум’я, черевики й штани мої вже тліли. Я схопився і з останніх сил кинувся геть від страшної смерті. На щастя, праліс горів повільно. Товсте м’ясисте листя містило надто багато води. Повні соку гілки тріщали в жару, мов вибухаючі гранати.
Діставшись узлісся, я впав на землю й довго відсапувався. Часом здавалося, що задихаюся - зболене горло відмовлялося служити.
Зціпивши зуби, я роззирнувся навсібіч. Сивим небом котилися кошлаті хмари диму. Переді мною височів куполоподібний горб із голим піщаним чолопочком.
Підвівшись, я після багатьох перепочинків виповз нагору, щоби краще роздивитися довкола. Добре пригадую, що за кряжем побачив пагористу рівнину - немов хвиля за хвилею бігла морем. За мить мене зморив сон.
До гарячкових марень домішувався начебто шум виверження й гуркіт розбурханого моря.
Розбудив мене дощ і відчуття сильної спраги. Я сів, щоби відшукати десь струмок чи просто калюжу. Не уявляєш, який я був приголомшений, побачивши краєвид перед собою. Гадав, що марю. Хвилясті терени змінилися рядами високих гірських хребтів. На одному з них я, власне, сидів. Горбкувата рівнина зникла, зник і пагорб, на вершку якого я заснув.
Тіло моє було немов поламане - лише за хвилю я помітив, що земля дрижить і стрясається.
Дзвін у вухах приглушив гуркіт, що долинув звідкись здалеку. Земля просто піді мною здригнулася й за кілька митей так розтріскалася, що я угруз у мокрий пісок.
Зненацька здалося, що гірські хребти попереду осідають, і я здіймаюся до небес. Як пізніше з’ ясувалося, гора, звідки згодом удалося втекти, перетворилася на вершину суцільного зростаючого пасма. Я безпорадно сидів на ній у піску і з жахом спостерігав за грізними змінами ландшафту. За кілька годин мене знесло на величезну висоту. Вдалині шаленіло море. Хвилі, високі, наче гори, люто билися об континент і відривали цілі кавалки землі.
З пралісу вибігли дивоглядні ящери й щодуху кинулися до щойно виниклої гори, яка здійняла мене. Рятуючись від них, я виборсався з піску й чкурнув у протилежному напрямі, вниз.
Та звірі швидко наздогнали мене. Їхні могутні м’язисті тіла проносилися поряд, мов примари. Жодне з потворних створінь, однак, не зацікавилося мною. Здавалося навіть, що деякі перескакували чи оббігали мене, намагаються не зашкодити.
«Рятуються перед великою небезпекою», - спало мені на думку, й я знову схопився. Пробігши декілька кроків, ще раз упав і з відчаєм поглянув на втікаючих тварин. Недалеко саме плазував ящір, який через своє важке тіло й незграбні дужі ноги не встигав за рештою. Кількома стрибками я опинився на ньому. Ухопився за кістяну пластину, що ними було всіяне тіло плазуна, й видряпався на карк.
Ящір мене, певно, навіть не помітив. Він напружував усі сили, щоби наздогнати побратимів.
Я озирнувся. Позаду сопіла потвора з довгою шиєю й величезною пащею, обтиканою дрібними гострими зубами. Варто було їй трішечки витягти шию - і мій шлях крізь пекло враз закінчився б. Але, коли тобі з усіх боків загрожує небезпека, перестанеш боятися й почнеш розважати спокійно. Можливо, ти мені й не повіриш, але в тому жаху я заходився міркувати, як оборонитися від небезпечного створіння.