Марія справді була надзвичайно малесенькою, проте мала задовгий ніс і видовжене підборіддя. Вона говорила дещо гнусаво, завше заспокійливо «так, люба» чи «ні, люба». По неї завжди посилали, коли жінки сварилися за балії, і їй щоразу вдавалося їх помирити. Одного дня завідувачка сказала: — Маріє, ви справжній миротворець!
А заступниця завідувачки і двоє дам із правління почули ту похвалу. Та й Руда Муні завжди твердила, що не зробила б нічого для тієї недолугої, відповідальної за праски, якби не Марія. Усі Марію так любили.
Чай для жінок буде о шостій годині, тож їй вдасться втекти ще до сьомої. Від Боллзбриджу[73] до Колони[74] — двадцять хвилин; від Колони до Драмкондри[75]— двадцять хвилин; і двадцять хвилин на закупи. Приїде туди ще до восьмої. Вона дістала ридикюль зі срібними застібками і вкотре прочитала напис «Подарунок із Белфаста». Дуже любила той гаманець бо Джо привіз його за п’ять років до того, як вони з Альфі подалися до Белфаста на День Святого Духа. У гаманці були дві півкрони і кілька мідяків. Сплатить за трамвай і ще матиме п’ять шилінгів чистими. Який же гарний вечір вони проведуть, усі діти співатимуть! Вона тільки сподівалася, що Джо не прийде напідпитку. Так змінюється, коли хоч трохи вип’є.
Він часто хотів, аби вона почала жити з ними; та їй і так було добре (хоча дружина Джо була до неї завжди люб’язною), звикла до життя у пральні. Джо був хорошим хлопчиною. Вона колись няньчила його, як і Альфі; тож Джо звично казав; Мама мамою, та Марія — моя справжня матір.
Після розпаду дому хлопці знайшли їй місце у пральні «Дублін під лампою»[76] і їй там сподобалося. Раніше вона була поганої думки про протестантів, та зараз вони здавалися їй дуже милими людьми, надто тихими і серйозними, але, зрештою, дуже гарними людьми, з якими можна ужитися. А ще вона розводила рослини в теплиці і любила піклуватися про них. У неї були милі папороті й восковики; коли хтось заходив навідати її, вона завжди давала один-два пагінці зі своєї оранжереї. Щоправда, була одна річ, яка їй не подобалась,— друковані релігійні трактати на стінах; утім, завідувачка була вельми милою, з нею чудово можна було ладнати, така порядна.
Коли кухарка сказала їй, що все готово, вона зайшла до кімнати для жінок і стала калатати у великий дзвін. За кілька хвилин почали сходитися жінки, по двоє-троє, витираючи руки, з яких димілася пара, об нижні спідниці, натягуючи рукави своїх блуз на червоні розпарені руки. Вони розсілися перед великими горнятами, які кухарка з німою наповнили гарячим чаєм, уже змішаним із молоком і цукром у великих олов’яних чанах. Марія керувала роздачею бармбрека і простежила, аби кожна отримала свої чотири скибки. За трапезою лунало багато сміху й жартів. Ліззі Флемінґ сказала, що Марії точно випаде перстень[77], і хоча Флемінґ повторювала це вже стільки разів у Переддень усіх святих, Марії доводилося сміятись і твердити, що їй не потрібні ані перстень, ані чоловік; коли вона сміялася, в її сіро-зелених очах мерехтіло розчарування й сором’язливість, а кінчик її носа майже сходився з кінчиком підборіддя. Потім Руда Муні піднесла своє горня з чаєм і запропонувала тост за Маріїне здоров’я, поки решта стукотіли горнятами по столу, і додала, що, на жаль, не може випити за це бодай ковточок портеру. І Марія знову сміялася, поки кінчик її носа майже зустрівся з кінчиком підборіддя й допоки її дрібне маленьке тіло не затряслося від сміху вона ж бо добре знала, що Муні бажає їй добра, хоча, звісно, і має погляди вульгарної жінки.
Та хіба ж не раділа Марія, коли жінки скінчили чай і кухарка з недолугою почали прибирати чайний посуд! Вона зайшла до своє маленької спальні і, пам’ятаючи, що завтра буде ранкова меса, перевела стрілку будильника із сьомої на шосту. Потім зняла робочу спідницю і домашні черевики, виклала на ліжку свою найкращу спідницю й поставила крихітні святкові черевички біля ніжки ліжка. Вона змінила також блузу і, стоячи перед дзеркалом, згадувала, як одягалася до недільної меси, коли була ще дівчинкою, та з дивним зачудуванням поглянула на своє мініатюрне тіло, яке так часто прикрашала. Незважаючи на роки, воно видалося їй гарненьким та доглянутим.
Коли вийшла назовні, вулиці блищали від дощу, і вона тішилася зі свого старого коричневого дощовика. Трамвай був повний, і їй довелося сісти на стільчик у кінці вагона, оглядаючи всіх людей, ледве торкаючись підлоги кінчиками пальців. Вона обдумала все, що збиралася робити, і міркувала, як же добре бути незалежною і мати в кишені власні гроші. Сподівалася, що вони проведуть гарний вечір. Була того певна, та не могла не думати про те, як же шкода, що Джо й Альфі не розмовляють. Зараз вони постійно лаються, хоча хлопчиками були найкращими друзями, але таке життя.
Вона вийшла з трамвая біля Колони і прошмигнула крізь натовп. Зайшла в кондитерську Даунса, але там було так багато людей, що минуло чимало часу, перш ніж її обслужили. Вона придбала дюжину всіляких тістечок по пенні кожне і зрештою вийшла з крамниці, навантажена великою торбою. Потім подумала, що б іще купити: їй хотілося взяти щось справді гарне. Вони, напевне, мали цілу купу яблук і горіхів. Було важко вгадати, що б таке придбати, і єдиним, що спало їй на думку, був пиріг. Вирішила взяти кекс із родзинками, та на кексах від Даунса було недостатньо мигдалевої присипки, тож вона подалася до крамниці на Генрі-стрит. Тут пробула довго, обираючи, що їй підійде, так що стильна молода леді за прилавком почала дратувалася через неї і спитала, чи не весільний торт вона часом хоче придбати. Це змусило Марію зашарітися й усміхнутися до молодої леді, але та була дуже серйозною, відрізала великий шмат кексу з родзинками, загорнула його й мовила:
— Два шилінги і чотири пенси, будь ласка.
Вона вже подумала, що доведеться стояти у трамваї до Драмкондри, бо, здавалося, жоден з молодих чоловіків не помічає її, та літній джентльмен поступився місцем. Це був міцний пан у коричневому капелюсі; він мав квадратне червоне обличчя й сивуваті вуса. Марії здалося, що він виглядає, ніби полковник, і вона подумала, наскільки ввічливішим він був, аніж оті молодики, що просто втупилися поперед себе. Джентльмен завів із нею розмову про Переддень усіх святих і дощову погоду. Він припустив, що в торбі було повно гарних речей для малечі, й зауважив, що так і має бути, дітлахам треба насолоджуватися життям, поки вони молоді. Марія погоджувалася з ним і підтримувала його стриманими кивками й мугиканням. Він був дуже люб’язним, і коли вона виходила на мосту через канал, то подякувала йому і вклонилася, а він також вклонився їй, трохи підняв капелюха і приємно усміхнувся, й поки вона підіймалася терасою, схиливши свою маленьку голівку під дощем, то думала, як легко впізнати справжнього джентльмена, навіть якщо той трохи й хильнув.
Усі сказали: «А ось і Марія!» — коли вона зайшла до будинку Джо. Він уже повернувся з роботи, а всі діти були вбрані в недільну одіж. Серед них — двоє старших сусідських дівчаток; ігри були в розпалі. Марія віддала торбу з тістечками найстаршому хлопчикові, Альфі, щоб він їх розділив, а місіс Доннеллі зауважила, що це дуже мило з її боку принести таку велику торбу тістечок, і змусила усіх дітей сказати «Спасибі, Маріє».
Та Марія додала, що принесла дещо особливе і для татуся з матусею, те, що їм точно сподобається, і заходилася шукати кекс із родзинками. Понишпорила у торбині від Даунса, у кишенях свого дощовика, а потім і на вішаку, та ніде не спромоглася знайти його. Тоді запитала у всіх дітей, чи ніхто з них не з’їв його — звісно ж, випадково — усі дітлахи відповідали «ні» й мали такий вигляд, ніби їм і не хочеться їсти той пиріг, раз їх звинувачують у крадіжці. Кожен мав своє пояснення цієї таємниці, й місіс Доннеллі сказала, що, цілком імовірно, Марія забула його у трамваї. Марія, згадуючи, як збентежив її джентльмен із сивуватими вусами, залилася соромом, досадою й розчаруванням. З думкою про провал її маленького сюрпризу і просто викинуті на вітер два шилінги й чотири пенси, вона мало не розплакалася на місці.
76
Протестантська організація, що давала роботу і притулок колишнім повіям і алкоголічкам.
77
Ворожіння на День усіх святих — кому випаде каблучка, запечена в бармбреку, та вийде заміж.