Ґебріел знервовано розсміявся і заспокійливо погладив свою краватку, а тітка Кейт аж зігнулася від сміху, так їй сподобався той жарт. Посмішка скоро зійшла з обличчя тітки Джулії, і вона спрямувала безрадісний погляд на обличчя племінника. Після паузи спитала:
— А що таке калоші, Ґебріеле?
— Калоші, Джуліє! — вигукнула її сестра.— Боже ж ти мій, невже ти не знаєш, що таке калоші? Їх одягають на... на черевики, Ґрето, адже так?
— Так,— мовила місіс Конрой.— Такі штуки з ґуми. У нас обох по парі. Ґебріел каже, що на континенті їх носять геть усі.
— О, на континенті,— промимрила тітка Джулія, спроквола киваючи головою.
Ґебріел насупив брови і сказав, ніби сердячись:
— Нічого надзвичайного, та Ґрета думає, що це смішно, бо каже, що це слово нагадує їй про «Менестрелів Крісті»[123].
— Але скажи, Ґебріеле,— тактовно змінила тему тітка Кейт.— Ти ж подбав про кімнату в готелі. Ґрета казала...
— О, з кімнатою все гаразд,— відповів Ґебріел.— Я взяв у «Ґрешемі».
— Звісно,— мовила тітка Кейт,— це найліпше, що можна було зробити. А діти, Ґрето, — ти за них не хвилюєшся?
— О, це ж на один вечір,— сказала місіс Конрой.— До того ж за ними нагляне Бессі.
— Звісно,— знову проказала тітка Кейт.— Як же зручно мати дівчину, на яку можна покластися! А от Лілі, я не знаю, що то на неї найшло останнім часом. Вона вже геть не та дівчинка, якою колись була.
Ґебріел саме збирався поставити тітці кілька питань з цього приводу, та вона раптово урвала бесіду і глянула услід сестрі, яка спускалася сходами, витягуючи шию понад поруччям.
— Хотіла б я знати,— сказала вона майже роздратовано,— куди це пішла Джулія? Джуліє! Джуліє! Ти куди зібралася?
Джулія наполовину спустилася сходами, повернулася і м’яко мовила:
— Фредді прийшов.
У той самий момент плескання рук і фінальні акорди піаніста промовисто засвідчили, що вальс скінчився. Двері вітальні відчинилися зсередини, і звідти вийшли пари. Тітка Кейт поспіхом відтягнула Ґебріела вбік і прошепотіла йому на вухо:
— Біжи донизу, Ґебріеле, зроби ласку, і поглянь, чи він у порядку, і не пускай його нагору, якщо він під мухою. А я певна, що так і є.
Ґебріел підійшов до сходів і прислухався. Він почув, як у комірчині розмовляло двоє людей. Тоді впізнав сміх Фредді Маліна. Він гучно спустився сходами.
— Таке полегшення,— сказала тітка Кейт до місіс Конрой,— що тут є Ґебріел. Мені завжди якось на душі легше, коли він тут... Джуліє, міс Делі та міс Пауер хочуть випити чогось освіжаючого. Дякую вам за прекрасний вальс, міс Делі. Ви зробили нам велику приємність.
Високий чоловік зі зморшкуватим обличчям, сивиною у жорстких вусах і смаглявою шкірою, який саме виходив зі своєю партнеркою, спитав:
— А можна і нам чогось випити, міс Моркан?
— Джуліє,— сказала тітка Кейт, довго не роздумуючи,— тут ще містер Браун та міс Фарлонґ. Візьміть і їх, Джуліє, з міс Делі та міс Пауер.
— Я дамський догідник,— мовив містер Браун, склавши губи трубочкою, аж вуса наїжачились, і усміхаючись усіма своїми зморшками.— Знаєте, міс Моркан, чому дами так мене люблять...
Він не закінчив речення, але, по бачивши, що тітка Кейт була вже далеко, відразу ж повів трьох молодих дам до задньої кімнати. Посеред кімнати були два зіставлені квадратні столи, на яких тітка Джулія зі сторожем розправляли й розгладжували велику скатертину. На серванті стояли вишикувані блюда, тарілки, бокали та купки ножів, виделок і ложок. Кришка зачиненого квадратного роялю теж слугувала буфетом для наїдків і солодощів. Біля меншого буфету в кутку стояло двоє молодих чоловіків, попиваючи прохолодні напої.
Містер Браун привів своїх супутниць на той бік і запросив їх жартома спробувати дамського пуншу, гарячого, міцного й солодкого. Вони сказали, що не п’ють нічого міцного, і він відкрив для них три пляшки лимонаду. Тоді попросив одного з молодих чоловіків відійти вбік і, узявшись за графин, налив собі добрячу порцію віскі. Молоді чоловіки оглядали його з повагою, поки він робив пробний ковток.
— Боже, поможи,— сказав він, усміхаючись,— це лікар приписав.
Його зморщене обличчя розплилося у широкій посмішці, а три молоді дами засміялися мелодійною луною на його дотеп, похитуючись туди-сюди і нервово посмикуючи плечима. Найхоробріша сказала:
— Але ж, містере Браун, я впевнена, лікар не міг такого приписати.
Містер Браун зробив іще один ковток віскі і мовив, скорчивши міну:
— Я, бачите, як та славетна місіс Кессіді; вона, подейкують, казала: «А зараз, Мері Ґраймз, якщо я цього не вип’ю, то змусьте мене, бо мені дуже хочеться».
Його розпашіле обличчя нахилилося надто близько, і він вимовив фразу такою грубою дублінською говіркою, що молоді дами, не змовляючись, відреагували на його дотеп мовчанкою. Міс Фарлонґ, одна з учениць Мері Джейн, запитала міс Делі, як називався той милий вальс, що вона грала; а містер Браун, побачивши, що його ігнорують, швиденько повернувся до двох молодиків — більш вдячних слухачів.
Червонолиця молода жінка у фіалковій сукні увійшла до кімнати, захоплено плескаючи в долоні й вигукуючи:
— Кадриль! Кадриль!
Відразу за нею з’явилася тітка Кейт і мовила:
— Двоє джентльменів і три дами, Мері Джейн!
— О, ось тут містер Берджин та містер Керріґан,— сказала Мері Джейн.— Містере Керріґан, станете з міс Пауер? Міс Фарлонґ, ви станцюєте з містером Берджином? О, так буде якраз добре.
— Три дами, Мері Джейн,— нагадала тітка Кейт.
Двоє молодих джентльменів спитали в дам, чи ті будуть такі люб’язні, а Мері Джейн повернулася до міс Делі.
— О, міс Делі, ви так чудово грали для нас останні два танці, але сьогодні нам справді бракує дам.
— Я зовсім не проти, міс Моркан.
— Маю для вас гарного партнера, містера Бартела Д’Арсі, тенора. Попрошу його заспівати пізніше. Увесь Дублін гуде про нього.
— Прекрасний голос, прекрасний! — мовила тітка Кейт.
Фортепіано уже двічі програло прелюдію до першої фігури, і Мері Джейн швидко вивела своїх новобранців. Не встигли вони вийти, як до кімнати поволі забрела тітка Джулія, озираючись на щось позаду себе.
— У чому річ, Джуліє? — стривожено запитала тітка Кейт.— Хто там?
Джулія, несучи стос серветок, повернулася до сестри і сказала просто, так, ніби те питання здивувало її:
— Це всього лише Фредді, Кейт, і з ним Ґебріел.
І справді, відразу за нею виднівся Ґебріел, який вів Фредді Малінса уздовж сходового майданчика. Останній, молодий, приблизно сорокарічний чоловік був Ґебріелового росту і статури, з дуже округлими плечима. Мав м’ясисте і бліде обличчя, поцятковане червоним лише на товстих звислих вухах і широких крилах носа. У нього були грубі риси обличчя, приплюснутий ніс, похиле чоло, розпухлі й випуклі губи. Важкі повіки очей і рідке розпатлане волосся надавали йому сонного вигляду. Він щиро сміявся, аж підвискуючи, з історії, яку розповідав Ґебріелові на сходах, одночасно потираючи ліве око кісточками лівого кулака.
— Доброго вечора, Фредді,— привіталася тітка Джулія.
Фредді Малінс побажав доброго вечора обом міс Моркан ніби поспіхом через своє звичне заїкання, а тоді, побачивши, що містер Браун шкіриться до нього від буфету, перетнув кімнату на дещо нетвердих ногах і заходився упівголоса повторювати історію, яку щойно розповів Ґебріелові.
— Усе не так і погано, еге ж? — спитала тітка Кейт Ґебріела.
Ґебріел швидко розправив насуплені брови й відповів:
— О ні, майже непомітно.
— Який же він нестерпний! — сказала вона.— Бідолашна мати змусила його дати обітницю утримання в новорічну ніч. Але ходімо, Ґебріеле, до вітальні.
Перед тим, як піти із Ґебріелом, вона подала сигнал містерові Брауну, насупившись і застережливо помахавши туди-сюди вказівним пальцем. Містер Браун кивнув у відповідь і, коли вона пішла, сказав Фредді Малінсу:
— Що ж, Тедді, я наллю тобі добрячу склянку лимонаду, щоб ти просто освіжився.
Фредді Малінс, який саме наближався до кульмінації своєї оповіді, нетерпляче відмахнувся, але містер Браун, звернувши увагу чоловіка на його розхристаний одяг, налив і дав йому повну склянку лимонаду. Ліва рука Фредді Малінса механічно прийняла склянку, його права рука була зайнята поправлянням одягу. Містер Браун, чиє обличчя знову морщилося від веселощів, налив собі віскі, а Фредді Малінс вибухнув пронизливим спазматичним реготом і, ставлячи свою так і не відпиту, повну по вінця склянку, заходився терти ліве око кісточками лівого кулака, повторюючи свою останню фразу, наскільки йому дозволяв напад сміху.
123
Популярна американська театральна трупа, артисти якої фарбували обличчя, зображуючи темношкірих людей. Вочевидь, слово «калоші» асоціюється у Ґрети із ґолівоґом — популярною у XIX — на початку XX сторіччя лялькою, що зображувала темношкіру людину.