Він промовив чистим, грімким голосом:
— Мені дали сі гроші, але я їх не хочу, кладу тут перед цілою комісією, а голос даю на руського посла! — і вимовив ім’я і прізвище пана зі Львова.
В залі настав приглушений, довгий шум…
— Славно! Славно! — відізвалося кілька голосів.
Староста почервонів, як буряк.
— В залі агітувати не вільно! — крикнув він зі злостю. — Бо інакше скажу випровадити!
Голосованє тривало вже недовго. Порахували голоси — двайцять голосів руських більше.
При комісії зачалися гострі переговори. Відкинено кілька голосів, де ім’я чи прізвище було зле вимовлене, але все-таки в користь русинів виходила надвишка. Ніякі викрути приятелів ківковецького пана не помагали — все було в найбільшім порядку.
Всі, що нетерпеливо ждалл кінця виборів, змішалися тепер з виборцями. Гамір і веселість змагалися. Кождий рад був знати про найменшу подробицю, тож кождий осібно і всі разом голосно розповідали про недавно пережиті хвилі. На телеграфі не могли собі дати ради, а весела вість летіла світами.
Жиди, гейби скажені, зачали кричати: Vivat! А межи ними могли виборці бачити тих, що ще недавно бігали за ківковецьким паном та й запрашали на студенець та й ковбаси.
Яким чув, що єго ім’я переходило з уст до уст.
— Де він? Як називався? Відки? — допитувалися з усіх боків, а деякі витягали папір і записували.
— Се мій парафіянин, — сказав гордо старенький панотець, підпровадивши до Якима кількох своїх товаришів і молодих панів.
Панотці і панове стали Якимові віншувати, а декотрі і цілувалися. Одному аж сльози крутилися в очах, коли він стискав Якимову руку і говорив:
— Коли вже таких маємо селян, то Русь не пропаде, але пропадуть її вороги, бо нарід приходить до пізнаня, чим він є і чим повинен бути!
Яким не міг опам’ятатися. Єго брало диво, він споглядав на себе, немов на яку загадку. Що се мало бути за пізнане, про котре єму говорили, він не розумів; чув лише, що в нім відзивалося якесь незвісне віщоване, якийсь незнаний досі голос…
«Чого всі ті люде так побиваються, чого борються, плачуть? Чи в тім не ховаеся щось більше, як він досі добачив? Чи не криеся більша сила, що всіх тих людей переймае одною душею, що і в нім обудила немов нове жите?» Але тоті всі чувства перемагала радість, несказане глибоке вдоволене.
Він вернув додому, як п’яний, хоть горівки і до рота не брав. Жінка вже не могла діждатися. «Що Яким зробить із грішми?» — палило її нетерплячкою від кількох днів. Та коли вчула, що він гроші віддав, розсердилася.
— От і розумне зробив, — сказала гнівно. — Люде раді би, коби відки гроші роздобути, а він мав та кинув чортові в зуби!
— Ей, жінко, дай спокій! — сказав Яким, стягнувши брови. — Ти того не знаєш і не розумієш, то і не мішайся! То недобрі були гроші…
Жінка втихомирилася. Злих грошей вона не хотіла. Кажуть, що крадене вдесятеро відпаде, а злий гріх міг би звести на нінащо і ціле газдівство.
Коли Яким другої днини рано збудився, то перша думка була — піти до панотця і спитатись за панича Никольця. Але се було ще трохи зарано; ледви що зоріло, а темні сумраки ще не зовсім прояснилися.
Він вийшов надвір. Вітер, що, від неділі усе7 зривався зі сходом сонця і перешкоджав сіяти, утих, і можна було надіятися, що коли вже не було єго зранку, то не буде і через день, або хоть до полудня.
Учорашній день пішов для газдівства марно, — треба було те надолужити. Він закликав жінку, і обоє взялися скоренько до роботи.
Вже сонце підбігло вгору, коли Яким виїжджав фірою з обійстя. На возі лежав мішок з насінєм, а поверх драбини була прив’язана зелізна борона. Дорога вела попід попівство. Яким кивнув на хлопця, аби їхав у поле, а сам вступив до панотця. Майже на самім порозі здибався з паничем. Він тримав в одній руці газету, а в другій капелюх.
— А добре, що ви тут, — сказав, побачивши Якима. — Я щойно хотів іти до вас прочитати, що пишуть газети. Слухайте!
Яким слухав і своїм ухам не вірив, які то там діялися надужитя; та все те побороли чесні виборці, що з малими виємками стояли, як оден муж. Деякі були названі по імені, а між першими стояло і ім’я Якима, яко непоборимого борця, що прилюдно завстидав ворогів і кинув їм в лице підкупним грошем.
Яким не знав, де очі діти, а світ ішов перед ним кругом. Ледви пригадав собі, чого прийшов, і зміг розпитатися, що се і як діялося з паничем.
Рано, коли чистив збіже, був вже зовсім спокійний, а тепер знов розгорілася в нім кров. Зайнятий розбурханими думками, він і не стямився, коли станув на полі.
Він, ще недавно нікому не звісний чоловік, окрім свого села, сегодня став голосний на цілий світ! Про него пишуть, говорять, хвалять єго за чесний і добрий поступок!