— Ох! чому то хороші панни не мають грошей, — сказав він ніби з усміхом, але я бачила, що по єго лиці перебігла тінь смутку, він зітхнув і пішов просто до Ядзі, котра з Зігмундом скінчила тур.
Тінь смутку перебігла і по лиці матері Ядзі. Виїзд до Львова, туалета і ціле ведене їх дому у Львові не могло свідчити о невеличкім їх маєтку, звідки ж про се вже могли говорити і знати молоді люди, та і якраз тоті, котрі Ядзею найбільше інтересувались. Були це шпильочки, котрі просто трафляли в її серце. Предвиджуючи, що се може попсувати цілу будучину єї коханої дитини, старалася вона, отже, більше піднести блеск свого дому і затерти сліди, щоби і найменшим позором могли проявити якийсь в чім недостаток. Адоратори Ядзі з кождим днем, а властиво з кождим вечерком і балом, побільшувались, ближчих однак кроків ніхто не робив.
Вкінці, м’ясниці скінчились. Ядзя вернула додому з головкою, оголомшеною компліментами, з розм’якченим серцем, з повними куфрами суконь, котильонових китиць і інших карнавалових трофеїв, але без ніяких реальних наслідків. Реальними наслідками було хіба лиш те, що їх невеличкий маєточок львівськими видатками дуже підорвався, як також пішли з шумом довголітні ощадності пані Солєцької за капусту і молоко, котрою то частиною господарства вона завсігди сама займалася.
Помимо того, не давали вони ще за вигране збиточній долі, і на другий рік знов виїхали на м’ясниці до Львова. Але і сим разом вернули вони з нічим. Кавалери крутилися, бавилися, але ні оден не освідчився, а до того засмучений батько представив бюджет домашній в дуже непотішаючих красках, бо видатки так значно переходили доходи, що про дальші проїздки не можна було більше і думати. Був се страшний удар для обох жінок, хоч вони старались зносити єго стоїчно, щоби не надто дати се відчувати батькові. Матері однак не раз закрутилися сльози в очах, коли вона дивилась на поблідле лице дочки. «Боже мій! — думала вона з жалем, роздираючим серце. — Нащо тілько краси, тілько гарних прикмет душі і тіла, щоби те все без долі, без щастя погребати в такій глуші, в такім заклятім куті, де навіть нема видів на те, аби обставини змінились на ліпше… Та дитина, така у бога випрошена, така пожадана, мала перецвісти як той серед густого ліса на зрубі цвіт!» — мимоволі вирвалось їй з грудей. Але сей зойк болючого серця переражав єї: вона клякала, взносила руки до неба, щоби воно не прогнівалось на ню за ті грішні думки. Бо чим же би вона була без тої дитини? Таж то єї цілий світ, світло цілого житя! Але тут вона ще більше відчувала свою безсильну неміч помогти своїй одинокій дитині. Не менше терпів і сам Солєцький, і не раз, дивлячись на дочку, виглядав як батько Марії в поемі Мальчевського[17], що волів би носити кайдани у татарина і турка, ніж щоби так марно мала в’янути єму дочка.
Щоби хоч в часті заступити Ядзі львівські приємності, хотіли Солєцькі завести живійше сусідське житє, але оказалось, що сусідські візити й бали мало що не рівнялись карнаваловим видаткам і були, як завсігди, без ніяких виглядів на пожаданий успіх. А втім, і сама Ядзя того не хотіла. По міських балах і інших розривках сільські забави видавались їй нудні й безцвітні. Невдача виїзду до Львова не могла обійтись без ріжнородного сусідського поговору, а то єї ще більше зражувало, і вона відтягалась майже зовсім від всякого товариства. Одностайність однак житя без живійших вражінь, молодечих поривів і руху убивала єї вразливу душу і шкідливо впливала на молодий організм. Вона марніла, блідла, худіла. Родителі занепокоїлися єї здоровлєм і стали удаватись до лікарів о пораду.
Лікар, що мав підрятувати ослаблене здоровлє Ядзі, був в поблизькім місточку, мав дуже широку практику і славу доброго лікаря. На медицині не мав він відзначатись великою спосібностю, посідав однак всі прикмети, котрі звичайно роблять навіть велику славу лікареві, а то: мав докторський диплом, був гарний і нежонатий, як-небудь розпочав уже 35-ий рік свого житя. Не дивниця, отже, що був предметом сердечних бажань усіх до стану супружнього кандидаток з цілого місточка, тим більше, що завсігди оказувався байдужим на всі забіги панночок і їх родителів. «Коли женитись, то вже розумно женитись, — говорив він звичайно в приятельських кружках, — і наколи б я мав уже женитись, то лиш з «обивателькою». Після єго поглядів у того рода паннів і виховане стараннійше, ніж у міських панночок, і матеріально вигіднійше, «бо що ж, — додав він з усміхом, — за придане може дати дочці хоч би і найвищий урядовець? Хіба кілька суконь і родительське благословенство, а се ще мало для чоловіка зі становиськом і з заслугами для людськості, які має кождий лікар!..» З тих претензій лікаря сміялась околична шляхта, хоч при кождій нагоді всі сердечно єго запрашали, і часто взивали з лікарською порадою там, де тої поради не конче було треба; а сего способу уживав найчастійше властитель невеличкого сільця, котрий мав чотири уже немолоді а дуже негарні дочки.