— Хоч би уже не для самого здоровля, а просто для того, що вже неможливо так засиджуватись на селі, — говорила вона до дочки, — хотіла б я з тобою виїхати десь до купелів.
Ядзя нетерпеливо здригнулася.
— Так, догадуюся ваших замірів, — відповіла легко подражненим тоном, — думаєте мене вивезти знов на торг, може би-м кому сподобалася, а коли вам се не удалось під час міських карнавалів, то тим менше може помогти купелевий сезон.
Мати замовкла. Ядзя спостерегла, що єї терпкі слова зробили матері прикрість і повела далі бесіду вже лагіднійшим тоном, котра однак якраз відкривала єї іншу болючу струну чувств, а іменно, що єї боліло бути таким прикрим заводом для родителів. Ся дражлива для обох жінок тема була так багата в ріжні комбінації, що вони і не спостереглись, коли зайшли аж на другий конець села і тут доперва опам’ятались, що се задалека для них дорога.
Що тут робити? Перед одною з сільських хат стояв чоловік і перев’язував околоти.
— Чи не могли б ви піти до двора і сказати, щоби вислали проти в нас коні, — відозвалась Солєцька, наближаючись до воріт.
— Ану-но, Юрку! — крикнув газда на свого сина, гідного парубка, що помагав єму в’язати пуки з околотів. — Скоч-но до двора, та й скажи, щоби вислали по паню коні, — лиш борзо!
Юрко ухопив наопашки сердак, перескочив пліт і пішов направці до двора.
— О, він там зараз буде, — сказав батько, з гордостю споглядаючи на сина, і зближився до Солєцької, зняв капелюх і поцілував обі пані в руку. — Слава Ісусу Христу!
— Навіки! — відповіла пані.
— Пані троха проходжуються?
— От вийшли-сьмо, така гарна днина.
— Та чому, добре, студені нема. О, він зараз там буде, — додав, вказуючи рукою в сторону двора. — От, коней лиш що не видко.
— Дякувати вам, трохи підемо наперед, а може, подибаемося з кіньми, — сказала Солєцька і віддалилася.
Мужик низько поклонився і вернув до своїх пуків.
— А що, Матроно, може би, і ти пішла трохи на «спацер» перейтися, — сказав до жінки, котра вийшла з хати, зачувши, що чоловік з ким-то чужим говорить.
Матрона, висока, худа жінка з острими рисами лиця, байдужно здвигнула плечима.
Тимчасом пані пішли поволі напротив коней. О кілька хат дальше стояла невеличка хатина. На призьбі сиділо маленьке хлоп’я, лиш в самій сорочині, з кусником чорного хліба в руках.
— Бідне дитя, таке мізерне! — сказала Ядзя до матері, побачивши дитину. — Боже! Як тоті люди можуть жити: інша дитина відразу умерла б від такого зимна і такої їди.
— Все залежить від навички, вони вже так навикли, то їм се і не шкодить, — відповіла практичнійша мати.
Але Ядзя не могла на собі перенести, щоби до дитини не промовити:
— Чому ти, дитинко, сидиш на дворі? Чому не ідеш до хати?
Але дитина, узрівши паню і не зрозумівши бесіди, зірвалася з плачем і побігла до хати. Для Ядзі, що зачинала мати в селі славу доброї паннунці, немило було, що дитина так єї перепудилася; постановила, отже, піти до хати, щоби переконати дитину, що не є ніяким страхом, хоч мати єї від того відтягала. Увійти з свіжого воздуха до затухлої хлопської хати — се річ неприємна і небезпечна для делікатного здоровля. Однак не противилася дочці; вона і так мало могла дати їй розривок, жиючи в такій глуші, що се було ще добродійством, що єї хоч що-небудь займає.
Ядзя увійшла в хату. На постелі, прикрита грубою веретою, лежала молода жінка. Губи мала засохлі, очі блищали, а лице палало темним рум’янцем. Груба брудна подушка висунулася з-під голови і упала на землю; хора упустила руки, як би хотіла єї підняти, але не ставало сил. Двоє дітей дерлося на землі над якоюсь мишиною, а старший хлопчик, що був на дворі, причик на лаві і дивився у вікно, певно, щоби видіти, що дієся з панями. Коли Ядзя станула в дверях, діти скричали не своїми голосами і кинулися на піч. Хора слабо повернулася, а очі єї оперлись о Ядзю, як би перед нею стояла якась мара. Натомість Ядзя, побачивши хору, без помочі жінку, забула о перепуджених дітях і причині, для якої увійшла в хату.
— Що вам, жінко добра? — запитала лагідно хорої, підійшла ближче, піднесла подушку з землі і підложила недужій під голову.
По лиці хорої перебіг промінь тепл іншого чувства; вона хотіла промовити, але лиш закашлялася і застогнала. Діти, що збилися в купку на печі, заверещали знов в один голос. Їм здавалося, що пані хоче мамі щось злого зробити.