Одної ночі пан захорував і в короткім часі по тому умер. Клюгман почав тоді появлятись, як злий дух тої хати, до котрої довгі літа входив як би найліпший приятель. Сварився і кричав, пані плакала і умлівала, аж нарешті з’їхалася єї рідня і по довгих торгах лишено Клюгманові за довги Грабинці, а за решту сплати куплено маленьке сільце у Галичині.
В якийсь час усе в Грабинцях перемінилось. Широка брама випала з завісів, а два великі муровані стовпи лишилися, немовби насмівалися з давньої слави дому. Навколо городу повигинався на всі боки паркан, а. поламані штахети заступлено простим кілєм. Двір був облуплений, ринви пообривані, а великі, замазані брудом вікна дивились по-мертвецьки на широке подвір’я і понищені будинки.
Перед заїжджаючим возом з тютюнниками розбіглося стадо курей з великої купи гною, що стояла на самій середині подвір’я, недалеко від того купка свиней немилосердно рила а, підкидаючи довгими рийками, викидала остатки корчів давніх клумбів. Серед довгого ряду колись гарних спіреїв були повидирані корчі, як би повибивані в роті зуби. Велика чорна корова запуталась рогами в тоненьке гілє, і люто робила собі серед него дорогу, а за нею рикало двоє величезних телят.
Навкруг кипів рух сільського господарства. Одні витягали вози, другі виїжджали з оборником у поле, треті переносили снопи з гумна до стодоли, звідки виходив монотонний гук молотарні, а з невеликої кузні чути було сопленє ковальського міха і стук клевця. Віз заїхав просто перед стодолу. З стодоли вийшов високий грубий жид в довгім, обложенім хутром халаті, а з відхиленого трохи набік капелюха видно було чорну оксамитову ярмурку і при шкірі обстрижене волосє. З першого погляду мож було пізнати, що се властитель, а тим самим осередок руху, що розходився навколо. Шафар підійшов до него і шваркнув щось по-жидівськи. Грубий жид повів оком на злізаючих тютюнників і перерахував пальцем. Потому шафар кивнув на них рукою, і усі пішли за ним до двору. Зараз від вступу, у великім довгім покою лежала висока купа кукурудзів, при котрих двох робітників вибирало більші шульки і викидало до другого, меншого покою, де шульки часто потрафляли у стіну і відбивали тинк. По другій стороні ще більшої кімнати, по обох боках стіни, було підгорнене жито, а дрібні кісточки гладкого паркету повідлітали, як би від удару ціпа.
— Ходіть, ходіть! — сказав шафар, а перейшовши через покій з житом, отворив двері до четвертої кімнати, званої канцелярією. Тут було чисто і пусто, лиш в куті стояла якась червона подерта стара софа, перед нею картовий стіл із зламаною ногою і кілька крісел, з котрих одно було вибите хорошою дорогою матерією. Стіни були майже цілком голі, хоть на одній висіло високо під стелею невелике похилене зеркало, а на противнім боці хропів годинник в золочених за шклом рамах. Над софою висів маленький образочок з вишиваною на паперовій канві гускою чи качкою, на високих ногах як-би у бузька. На широкім поручевім кріслі сидів молоденький, без заросту, жидок, з русявими пейсами, і переглядав пильно якусь книжку. Побачивши шафара з робітниками, він неохотно встав, приступив до стоячого під вікном бюрка і витягнув з шухляди грубу подовгасту книжку, потому витягнув з каламаря сталеве перо, обтер полою кафтана і чекав, що скаже шафар. Шафар став єму почитувати всіх робітників, котрих він скоро в книжку записував. Шафар добре говорив по-руськи, але жидок, що повторяв подиктовані імена, перекручував їх так дивно на німецько-жидівський лад, що робітники ледви поздержувались від сміху.
— Не смійтеся, то зять Клюгмана, — казав Петро, що вже не раз був у Грабинцях.
По вписі шафар приділив кождому роботу. Одним казав перебирати в покоях кукурудзу; других вислав до молотарні, а Катрусю ще з двома дівками і трьома парубками взяв до помочі при роботі розсадників, котрі закладалися на фільварку за селом, де було найбільше панських ланів. Уже здалека мож було видіти високий дім і гарні господарські будинки. І тут, так само як у дворі, пооблітали тинки, а старі дахи були полатані новими гонтами і виглядали гейби періста телиця. Тут шафар був властиво найбільшим паном, під єго рукою були усі робітники, бо тут вони сиділи і харчувалися через цілий час роботи коло тютюну.
У городі, де мали бути розсадники, уже був винесений сніг і навезені великі купи оборнику. Кількох робітників кінчило довгі на п’ять сажнів розсадники і обкладало дошками, там знов парубки насипували гній, а дівки заношували кошом або навозили тачками замерзлу глину. Подальше стояв високий, ще молодий чоловік і розмірював довгим патиком місце на нові розсадники.
— Преці веде більше робітників, — сказав він, побачивши шафара, що надходив з робітниками, — а то роби не знати з ким.