Я втягую тіло до кімнати. Тут якісь монітори, кнопки… Усе одно. Я ріжу дроти й виколупую кнопки з гнізд. Полагодити зможуть не відразу. У сусідній кімнаті розмовляють чоловіки. Мені нема коли до них дослухатися. Я шукаю, куди поділи Керстін. Я нікому не дозволю кривдити мою кузину.
Я піднімаюся сходами на другий поверх. Ось двері, ще одні, болісний стогін, і я знаю, хто стогне. Я відчиняю двері й заходжу. Усе дуже просто. Керстін припнута наручниками до якогось розп'яття, не додивитися, чоловік стоїть до мене спиною і ввійшов у раж, лупцюючи її канчуком. Я зачиняю двері, він обертається. Я знаю його. Наші очі зустрічаються, і крик завмирає разом із його серцем. Я казала, що вирву тобі серце? Я знала, що зроблю це.
Тіло Курта Монтої впало на підлогу, кров тече під стіну. Я похапцем відмикаю наручники, якими прикуто Керстін. Зап'ястки її порізані, обличчя закривавлене, та рани поверхові. Одяг перетворився на лахміття, рубці на тілі жахливі, пластичної операції не уникнути — потім. Потім.
— Торі…
Світ перестав видзвонювати мені у скронях. Я без сил опускаюся на підлогу.
— Торі, ти мене чуєш?
Я чую, але я так утомилася, так страшенно втомилася! Моє тіло мало придатне для таких подвигів, а Сонячний Кіт використовує його, як сам собі хоче. Але тепер я — це знову я.
— Я більше не можу, Керстін.
— Можеш. Слухай мене уважно, — вона намагається стулити докупи свій одяг. — Здається, ми розкрили найбільший у світі заколот. Знаєш, що розповів мені Курт? Виявляється, більшість терористів працюють саме на міжнародну спецслужбу на кшталт Інтерполу. Це там вирішується, де має гримнути, аби найвигідніше продати подію. Пам’ятаєш, 2001 року зруйнували торговельний центр у Нью-Йорку? Це дало підстави захопити Ірак — під прапорами боротьби з тероризмом іракська нафта поміняла господарів. Що було після вибуху в Атланті? Міжнародна спільнота під тим самим гаслом схвалила подальше вторгнення на Ближній Схід. Золото і нафта. Планується теракт, призначається ворог — і політична карта світу потроху міняється. І тепер я не знаю, кому вірити.
— Знаєш, у мене були підозри щодо цього.
— То в тебе фантазія працює краще, ніж у мене. Я не розумію, як така організація могла працювати непомітно для інших, так би мовити, колег? Хоча якраз це, мабуть, і не дивно. Усі спецслужби безупинно гризуться між собою через фінансування і повноваження. Хтозна, хто має стосунок до тієї організації. Може, мій батько теж…
— І що тепер?
— Нічого.
Під її поглядом зараз замерз би Атлантичний океан разом з усіма гарячими течіями. Думаю, вона роздратована не на жарт. Вона перевертає тіло Курта і роззброює його.
— Ходімо.
Я підводжуся й рушаю за нею. Залишки її одягу зовсім не прикривають того руйнування, що його завдав Курт. Мабуть, його смерть була надто легкою, та смерть — вона і є смерть. Лежить собі, щеня абортоване, наче й не було його. А от якби хтось потрудився пристрелити його татуся, багато хто лишився б живий. З іншого боку… Годі. Я навіть думати зараз не хочу про уславлену вищу справедливість. Ну не бачу я справедливості в тому, що гинуть діти. Може, я не маю рації, але…
— Ми повинні знайти наших. Курт казав, що вони тут. Він багато розповів мені, бо був упевнений, що вб’є мене. Я багато крові йому попсувала свого часу, а тут така нагода… Нічого, Торі, якось воно буде, не розкисай.
Та я вже ледве йду. Після смерті Курта сили покинули мене й навалилася втома. Болять подряпані руки, кров на руках липка й неприємна. І взагалі.
— Здається, там. Торі, тобі доведеться виступити в ролі приманки.
— Що, знову?
— Нас тільки двоє.
Хай так. Кімнату охороняють двоє здоровил. Я виходжу з-за рогу— вони витріщаються на мене і тягнуться по зброю. За мить у горлі одного стримить ніж, а другий зі зламаною шиєю приліг поруч. Спритна дівчинка Керстін Бартон. І страшенно люта. Світ потрапив під роздачу, чорт забирай.
— Заходимо.
Вони лежать на ліжку: Едове обличчя бліде і синяве, у Луїса під очима залягли тіні. Їх прив’язали, та вони вві сні сіпалися, шкіру здерто, ніхто не обробив ран… Де Наташка та Вольдек?!
— Що їм увели?
Переляканий чоловік у білому халаті і дві напівпритомні медсестри. Зараз вони будуть мертві. Якщо тільки…
— Звичайне снодійне. Але останні півгодини вони намагалися встати — у такому стані! Наче щось активізувало їхній мозок…
Я знаю, що це. Я активізую їх. Коли прокидається мій кіт, то будить їхніх. Ми діємо одночасно, але моя сила первинна. Може, я щось неправильно зрозуміла? Та пояснювати це я нікому не хочу.