— Ти справді думаєш, що то я?
— Я не знаю, що мені думати. Ти цілком здатен таке втнути. Але прошу тебе, переконай мене у протилежному.
— Гаразд. Так, я винен, що використав тебе, я мав знати, що ти здогадаєшся… Я хотів вийти на людину, котра заправляла всім цим. Йому була потрібна ти — так вимагав Курт; але крім тебе, йому була потрібна Торі, а ще двоє її друзів. Існує легенда — така собі містична дурниця, але ти знаєш, що більшість диктаторів вірять у містику, от і наш друг теж. Він був переконаний, що ці троє є носіями якоїсь надприродної сили. Керстін, я б ніколи не віддав їх йому! Я хотів виманити його — і це мені вдалося.
— Удалося?
— Так. Справа в тому, що я давно запідозрив: усіма терористичними актами керує одна людина. Дуже все вкладалося в схему: спочатку страшні людські жертви, потім — вторгнення до якоїсь країни, переділ власності. Потім кілька років — дрібні акції на кшталт вибухів у кафе чи чогось такого, потім — знову жахливі катастрофи. Свідомість людей змінювалася поступово, та нині вже весь світ впевнений, що терористи — то найбільше зло. І ніхто не зауважив, що після терактів змінюються сфери впливу. Завжди треба дивитися, кому вигідна та чи інша ситуація. Я роками спостерігав та аналізував, і коли з'явився доступний об'єкт, послав тебе його слідами. Курт Монтоя був вразливим — через те, що про нього багато що було відомо. Ти сіла йому на хвіст — і людина, котра йому наказує, підписала тобі смертний вирок. Поява Торі змішала карти, все довелося починати спочатку. Але не на нашій території. У нас таке приховати було б неможливо, а ця країна дуже зручна. Тут за порівняно помірну плату можна прикупити карт-бланш і приховати будь-що. Тому ми відрядили сюди всіх вас, і людина, яка нас цікавила, зрозуміла: це єдиний шанс захопити всіх одночасно. І сучий син ковтнув гачок.
— Хто він?
— Ходіть зі мною.
Керстін, сторожко озираючись, виходить на вулицю, ми рухаємося слідом. Що ж вона знає про свого татуся, якщо припускає, що весь цей жах — справа його рук? У них якісь свої стосунки, я навіть знати нічого не хочу. Мене тільки непокоїть, де поділася Наташка.
Біля ангару купчаться люди. Трупи вже склали рядком, їх досить багато. Попід стіною в оточенні озброєних чоловіків маячить постать у світлому літньому костюмі. Я вб'ю падлюку, хто б він не був.
— Ближче не треба підходити, нікому з вас не варто його бачити зблизька, постать аж надто знана. — Рон Бартон бере Керстін за руку. — Чесно кажучи, я до останнього не знав, ким є наш об'єкт. Добре, що наші операції таємні, інакше розміри скандалу важко було б навіть уявити. А так ми все зробимо тихо, він нам усе розповість про решту учасників свята і про новий святковий пиріг, який вони вже націлились поділити, і тоді ми протягом деякого часу приберемо їх усіх — тихо, по одному, без метушні й галасу.
Чоловік у світлому костюмі здригається. Я знаю, хто він. Його виступи іноді транслювались по радіо, а фейс з'являвся на сторінках газет. Він завжди палко закликав до толерантності, хоча тоді, коли він був президентом, толерантність була не в пошані.
— То ти знав?! — Керстін вибухає люттю. — Ти посилав мене сюди — і знав, що відбуватиметься?
— Так, вибач. Я не міг тобі сказати. Усе мало бути по-справжньому — і ви все зробили, як слід: чого вартий лише допит місцевого мафіозі Аслана! Усе мало цілком натуральний вигляд, абсолютно все. Я довго це планував, і розіграно все було бездоганно. Інакше клієнт не розкрив би нам свого інкогніто.
— І що тепер?
— А тепер усе буде гаразд — принаймні цього разу. До речі, Керстін, твій друг Засіб у повному порядку, в лікарні його швидко поставлять на ноги. Нам довелося трохи поморочитись, прибираючи після вас трупи, та це дрібниці. Ваша подруга Нат і її супутник за територією, в машині, ви можете їх обох побачити, а зараз…
— Якщо ти ще скажеш хоч слово, я тебе вб'ю, — голос Керстін надто рівний. — А тепер ти мене послухай. Тобі доведеться змиритися з тим, що я не бажаю тебе бачити, — не знаю, чи надовго це в мене. З'явишся біля мене — пошкодуєш.
— Керстін, це непрофесійно. Ти ж розумієш, що я змушений був…
— Усьому є розумна межа. Мені потрібен час, аби я знову могла дозволити тобі ввійти в моє життя.
Вона йде в темряву. Я розумію, що в неї є всі підстави лютитися.
— Керстін, чекай!
Він запускає пальці в сиву шевелюру, очі йому темніють. Хтозна, що він зараз думає, та мені все одно. Отже, все скінчилося? І на нас ніхто більше не полює з метою вивчення? От і добре.