Леннрот прагнув бути просвітником народних мас, проте й сам був не без грішка. Леннрот і фінський поет Й.Л. Рунеберґ насолоджувалися пуншем і горілкою, що російський професор Яків Грот яскраво розписав у листі до свого друга П. Плетньова. У листуванні постійно повторюється, як вони раз по раз пили пунш. Бесіда завжди пожвавлювалася завдяки пуншу. На думку Грота, єдиною розкішшю, яку Рунеберґ дозволяв собі, були пунш і вино67.
На цьому тлі Леннротове прагнення тверезості здається щонайменше підозрілим. Можливо, освіченому чоловікові було приємно мати просвітницьке захоплення, притаманне вищому класу. Леннрот міг спокійно собі сидіти й попивати ромовий пунш, однак хотів, аби селяни перестали вживати самогон. Пересічний селянин натомість не вмів уживати алкоголь. Саморобне виробництво алкоголю було загрозою нормальному сімейному життю, щастю у шлюбі та рівноправному вихованню дітей68.
Однак Леннрота не зрозумів навіть його друг Скоґман. Останньому були не до душі Леннротові «переймання тверезістю», адже вони суперечили «усталеним звичаям» і «давній практиці». Скоґман звертає увагу друга на те, що ще їхні давні предки вважали справою честі діяти «швидко» і «чесно», зокрема й у справі вживання алкоголю. Вказівка Скоґмана на предків стосувалася вікінгів, чиї «мужні» звичаї щедро вживати алкоголь шведи встигли ідеалізувати69. Було намарно розказувати вікінгові що-небудь про помірність. Вікінг пробурчав би щось зверхньо і вилив би на потилицю голови комісії тверезості пивний осад.
У Фінляндії так звана інтелігенція, яка непокоїлася через п’янство селян, сама добряче напивалася на всіляких урочистих заходах. Це було частиною трибу життя еліти. Особливо цінували напої, привезені з-за кордону, і таким чином демонстрували, що кращі за інших і у цьому теж70. Проповідник Ларс Лееві Лестадіус[8] зустрічає багато п’яниць саме серед панів71. Алкоголь він називає «текучим бісовим лайном», яким «земні пани» промочують собі горлянку, а селяни беруть з них приклад. Лестадіус сягає вершин словесної еквілібристики у своїх проповідях проти алкоголю. Читаючи нашкрябані в запалі рядки його «безцінних» повчань, починаєш розуміти, чому стільки людей дає обітницю тверезості.
На думку Лестадіуса, переїдання та пияцтво — найпоширеніші у світі гріхи. Наслідування поганого панського прикладу — це служіння «богу прямої кишки»: «Коли одна людина народжується, вона служить тому богу, який у прямій кишці; якщо людина помирає, служать тому самому богові прямої кишки; іменини і дні народження відзначають на втіху богу прямої кишки. Святкові дні роблять днями безкарного об’їдання, пияцтва, лайок і бійок; і виглядає це так, ніби бог прямої кишки отримав найбільші пошани та служіння від земних рабів».
Лестадіус уважає алкоголь диявольським винаходом. Така гра не зовсім штучна. Він питає також, чи дійсно Бог створив людину, щоб вона їла, випорожнювалася, пила, встрявала в бійки, чинила блуд і крала.
Як часто трапляється в історії, Лестадіус пояснює вживання міцного алкоголю поганим іноземним впливом. Лестадіус дотримується дещо іншої лінії, аніж реформатор Мартин Лютер, який полюбляв міцне і темне пиво бок. Коли Лютер виступив проти імператора на Вормському рейхстазі, його аргументи проти католицької церкви були мотивовані кухлями пива бок, яке спонсорувало місто Айнбек. Пивоварне місто використало Лютера як свого рекламіста72.
Лютер вірив, що Богові є що робити, окрім як слідкувати за його дозвіллям: «Коли я двадцять років гарував і обтяжував себе читанням проповідей, він не образиться, якщо я вряди-годи вип’ю чарочку і розважуся з добропорядними людьми во славу Божу, — хай світ каже, що хоче. Якщо Бог створив таких великих красивих щук і добре рейнське вино, то я можу спокійнісінько їсти їх і пити»73.
Відомо, що колись давно Лютер згарячу порадив своєму надміру старанному учневі Філіпу Меланхтону піти до міста розважитися, адже Богові було б приємно хоча б зрідка і йому відпускати гріхи.
8
Лестадіус започаткував лестадіанство — консервативний напрям у лютеранстві, поширений у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Росії та Північній Америці. Лестадійці намагаються дотримуватися ранньохристиянського трибу життя: не визнають сучасних технічних засобів, які слугують для розваг (телебачення, азартних ігор та ін.), виступають проти обмеження народжуваності та вживання алкоголю. —