Отже, увесь західний триб життя з його біржами й урбаністичним поспіхом базується на тому, що хтось десь залишив зернову рідину бродити? Хоча твердження Каца після кількох випитих кухлів звучить дещо непереконливо, немає підстав сумніватися в тому, що пиво справді мало надзвичайно важливе значення в Межиріччі, імовірному місці виникнення пивоварень і одному з перших регіонів, де почала розквітати міська культура. В епосі, створеному на честь міфічного правителя міста Урук Гільгамеша, понад чотирьох тисяч років тому важливість алкоголю виявилася своєрідним чином. Найдавніший літературний твір світу починається з опису того, як повія цивілізує дику людину Енкіду80. Останній перебуває в цілковитому занепаді, ходить на чотирьох, їсть траву та п’є воду разом із тваринами на водопої. Зустріч із повією виявляється для Енкіду щасливою. Повія вчить його насолоджуватися любовними радощами, їсти хліб замість трави і пити пиво, «як заведено у земних людей». Енкіду не вдовольняється наперстком. Коли він випиває сім горнят пива, його «серце радіє і обличчя ясніє». Згідно з «Епосом про Гільгамеша», лише тоді Енкіду стає людиною!
Сп’яніння було для шумерів Межиріччя культурним станом. Вони додали систему бухгалтерського обліку пива навіть у першу в світі абетку понад 5000 років тому81. Письменник, що полюбляв пиво, був задоволений умовами, створеними в Межиріччі. Денний заробіток виплачували пивом, письменницький талант був у пошані. Кожен шумер мав право на денну норму пива, що становила два-п’ять глечиків залежно від соціального стану. Найміцніше пиво було призначене лише високоповажаним особам. Релігійні обряди також треба було оплачувати пивом. Священики вимагали сім глеків пива і 420 хлібин за похоронну відправу. Це викликало в народу роздратування, і цар Урукагіна знизив цю норму до трьох глеків і 40 хлібин82.
Стародавнє Межиріччя було б раєм для працівників готельної та ресторанної сфери, оскільки подавати напої було поважаною професією. Цар Ур-Нанше, що у 2600 році до н. е. заснував видатну династію, навіть зобразив себе поміж двох пивочерпіїв із наповненими горнятами в руках. Цар завжди мав при собі таких помічників, і вони були шанованими особами в палаці83.
Прихід до влади вавилонців приблизно у 2000 році до н. е. не вплинув на пивоварну промисловість Межиріччя, яка процвітала. Перший видатний вавилонський цар Хаммурапі підкреслив у своєму знаменитому зводі законів важливість пива. У 1901 році на знайденому в Сузах діоритовому стовпі більш ніж два метра заввишки було написано, що, коли шинкар продаватиме пиво за завищеними цінами, його буде кинуто в річку. «Якщо шинкарка не приймає плату за алкогольний напій зерном, а бере лише сріблом, важачи великою кам’яною гирею, або дає напій за вартістю менший, ніж зерно, шинкарку буде визнано винною і кинуто у воду», — однозначно гласить закон84. Кинуто у воду означало, що її буде втоплено.
Законодавцеві, що жив у XVIII ст. до н.е., цінова політика «Алко»[9] не припала б до душі. Чиновники Хаммурапі з кучерявими головами відразу покидали б зі злості все вище керівництво «Алко» в річку. Із соціально-політичного обґрунтування високого податку на алкоголь у Північних країнах укладач найдавнішого у світі зводу законів лише посміявся б. Попередження щодо згубного впливу алкоголю пройшло повз прикрашені сережками вуха вавилонян.
Хаммурапі і його піддані, звичайно, погоджувалися з тим, що надмірне вживання пива справді призводило до таких побічних ефектів, як «роздуття тіла» і «похитування». Проте від цього були дієві ліки: коли хтось випив алкогольний напій і його ноги хиталися, а в очах двоїлось, йому давали одним ковтком випити вина, до якого було підмішане насіння різних рослин85. Хоча такий лікарський напій, вочевидь, помножував ефект від випитого, у Межиріччі вірили, що лише алкоголь має дію на алкоголь. Таке уявлення було зрозумілим у культурі, де розрізняли 19 рівнів якості пива і де пивоварів поважали настільки, що їм не треба було навіть відбувати військову службу86.
Вавилоняни змагалися з єгиптянами за звання «наймокрішої» нації давнини. У Вавилоні робітники мали право на щоденні два горнятка пива, чиновники — на три, жінки, які працювали при дворі або у храмі, — на три горнятка медового пива. Верховним священнослужителям дозволялося вицмулити очеретяними соломинками цілих п’ять горняток пива. Під час храмових торжеств ці порції зростали87.