За часів, коли жив Маґнус, не можна було уявити, аби хтось відмовився від алкоголю. Королева Швеції Крістіна була надзвичайно юна. Вона не переносила ні пива, ні вина, тому крала в королеви-вдови Марії Елеонори дощову воду, яку та використовувала для вмивання обличчя. Коли виявилося, що Крістіна пила призначену для вмивання рідину, матір дала дочці добрячого прочухана. Королева-вдова не без причини турбувалася через такі капризи й уважала, що саме недостатнє вживання пива і вина призвело до печії та проблем із жовчним міхуром102. Води Крістіні після того так ніхто і не давав, тому їй довелося вдовольнятися пивом. Трагічна доля була в молодої королеви.
Моряки лавірували з королевою-вдовою одними й тими самими шляхами. Коли «Мейфлавер» з пілігримами на борту причалив 1620 року до Плімута на Американському материку, причиною тому було, не більше і не менше, пиво. Екіпаж судна вирішив кинути якір, бо в них закінчилося пиво! Хоча пуритани не надто любили алкоголь, рішення екіпажу було зрозумілим. Алкоголь у великих кількостях використовували на кораблях, адже він краще зберігався, ніж питна вода. Вояж «Мейфлавера» закінчився святкуванням, оповитим запахом солоду. Коли місцеві індіанці привітали новоприбулих, було влаштовано спільне свято, на якому індіанці пригощали індичкою — першою традиційною для Дня подяки індичкою, а європейці — виготовленим на новому континенті пивом103.
В епоху Середньовіччя і Нового часу через нестачу чистої питної води пиво і вино були безпечними напоями для тамування спраги, тож їх пили в Європі щодня літрами. Пиво в той час було як ранкова кава. Кухоль пива ставили ввечері на столик біля ліжка, аби одразу випити зранку. Пиво було настільки природним продуктом щоденного вживання, що за часів правління Ґустава у Швеції тих, хто пив пиво, вважали ледь не тверезниками. Ненажера з ненажер Король-Сонце Людовик ХІV не відмовлявся від вина. На випадок, якщо вночі король зголодніє, йому на нічний столик ставили смажену курку і дві пляшки вина104.
Про важливість алкоголю свідчить також те, що раніше вкрай осудливо ставилися до виробників неякісного пива. Мішленівських зірок тоді не було, але контроль якості був вельми ефективним. У Вавилоні покаранням за погане пиво в усіх випадках була смерть. У створеній у 1086 році «Книзі Страшного суду», де за ініціативи Вільгельма Завойовника було описано економічні ресурси Англії, особливу увагу приділено також пиву. Виробники низькоякісного пива повинні були дати переконливе пояснення, якщо хотіли уникнути серйозних покарань. Як покарання порушник закону мав сплатити штраф у розмірі 40 шилінгів або відсидіти на стільці, до якого його прив’язували. Після цього виробника поганого пива били і купали у воді. У Німеччині шинкаря позбавляли ліцензії, якщо він продавав погане пиво більше трьох разів105. Відомий закон «про чистоту пива» від 1516 року мав силу в Німеччині. Згідно з цим законом, до складу пива було заборонено додавати будь-що інше, крім води, солоду, хмелю і дріжджів.
Пиво, особливо в Німеччині, вважали надзвичайно важливим і зміцнювальним продуктом. На думку прусського короля Фридриха ІІ, пиво було давньою прусською чеснотою. «Я виріс на пиві, так само і мої вояки», — любив повторювати він. Прусси були занепокоєні обліком уживання пива. На думку Фридриха, кава, чужа речовина, підривала пивоварський промисел і витривалість солдат. Страх Фридриха перед кавою був настільки великим, що він заснував кавову поліцію, аби запобігти таємному ввезенню кавових зерен106.
У Швеції також були занепокоєні обліком уживання пива. Лікар округу Турку Й. Гартман скаржився у звіті, поданому в 1755 році до Лікарської колегії, на те, що корисне, зміцнювальне і поживне пиво вийшло з моди107. Причиною став модний напій бренді.