Перший дистильований алкогольний напій був виготовлений, найімовірніше, з рису. Китайці дистилювали міцні алкогольні напої з рисового вина або пива вже в ХІ—ІХ століттях до початку нашого літочислення. Напій містив різноманітний осад. Відомо, що рисові напої дистилювали також в Індії в ІХ столітті до н. е. Можливо, дистиляція поширилася з Китаю в Індію, а звідти дійшла до арабів. Існує багато теорій щодо винайдення дистиляції, і ніхто достеменно не знає, де її придумали насправді. Принаймні точно відомо, що арабські купці привезли з собою цю науку в Європу в Х столітті108.
Слово «алкоголь» має арабське походження. Від самого початку al khol означало порошок стибій, який використовували для фарбування брів. Стибій — це напівметал, який застосовують у виробництві фарб і лаків. У той час коли араби дистилювали косметичні продукти і парфуми, в Європі дистиляцію, ясна річ, використовували в інших цілях. Помітили, що коли вино нагріти, алкоголь у питній суміші випаровується. Коли пара замерзає, вона перетворюється на рідину, яка, власне, і є тим самим продуктом дистиляції. У Європі перший міцний алкоголь дистилювали, ймовірно, в Каталонії в регіоні Пенедес. В Італію винахід приніс в ХІ столітті багдадський алхімік Константин Африканський. Він прийняв християнство і, як то кажуть, «на ранок після весілля» презентував католицькій церкві свій винахід. Після його смерті в монастирі Монте Кассіно 1087 року ченці з готовністю продовжили його благородну справу. Так, напевне, і почалася історія монастирських лікерів. За іншою версією, дистиляцію винайшов Салернус, що жив у ХІІ столітті, лікар з міста Салерно. Століттям пізніше Таддео Альдеротті з Флоренції в деталях описав техніку дистиляції, зокрема, як із вина дистилювати міцний алкоголь109.
Барвиста когорта європейських алхіміків, арабів, індусів і китайців прагнула до того, щоб винайдення міцного алкоголю визнали їхньою заслугою. Одна з найвідоміших суперечок щодо прав власності зав’язалася між ірландцями і шотландцями. І ті і ті наполягали на тому, що саме вони першими винайшли віскі. Згідно з ірландською версією, ірландські ченці понад тисячі років тому передали свої вміння шотландцям. Ця теорія, звичайно, зустріла спротив у Шотландії. Перша офіційна згадка про виготовлення віскі датується лише 1494 роком, і в документах описано, як шотландський ченець Джон Кор виготовляв віскі з восьми мішків солоду. Шотландці називають віскі wiskibeatha, що означає «вода життя». Міцне віскі вважали чудовим засобом для захисту від холодних гайлендських[10] зим.
Секрет виготовлення віскі шотландці довгий час пильно берегли. Це й не дивно, адже в материковій Європі вміння дистиляції вважалося великим дивом. Міцний алкоголь зазнав шани як диво-ліки. Каталонський алхімік Арнольд Віллановус назвав його на шотландський манер aqua vitae, тобто «вода життя», адже дистильований напій «зміцнював тіло і продовжував віку». У своєму широко відомому дослідженні Віллановус заохочує вживати міцний алкоголь, тобто аквавіт, у медичних цілях. Алкоголь чудово допомагав тим, хто працював у вологих і холодних погодних умовах, оскільки він був справжньою енергетичною бомбою. Алкоголь також був ефективними ліками від чуми110.
Віллановус був різностороннім дослідником. Він здобув освіту в домініканських ченців і вивчав медицину в Неаполі; володів арабською, грецькою і латиною. Його начитаність і вміння викликали зацікавлення і він регулярно лікував пап, королів і дворян, подорожуючи Іспанією, Францією й Італією. Коли Віллановус успішно вилікував королівські болячки араґонського правителя, в 1285 році він отримав у нагороду замок у Тарраґоні та посаду професора в Університеті Монпельє.
Професор Арнольд не вдовольнився роздумами над самими лише медичними проблемами. Він обмірковував також теологічні питання, окрилений польотом уяви й такою самовпевненістю, що деякі церковні служителі почали вважати подібне неприйнятним. Віллановус провіщав у своїй книжці, яка вийшла 1299 року, що Антихрист прийде на Землю 1355 року, а кінець світу настане 1464 року. Його книжка була, на думку пересичених церковних мужів, єретичною, і Віллановус продовжив свої теологічні роздуми в тюрмі. Історія показує, що Віллановус краще проявив себе як лікар, аніж як теолог. Такої самої думки був також папа Боніфацій VII, який, на Віллановусове щастя, що нидів у тюрмі, сильно страждав од каменів у нирках. Арнольд отримав нагоду врятувати свою шкуру, запропонувавши папі власний еліксир життя, в який було додано, зокрема, золото111.