Рецепт приготування лікеру «Бенедиктин» також відомий лише трьом особам одночасно. Вважається, що лікер вигадав бенедиктинець Бернардо Вінцеллі в 1510 році. Подейкують, що коли Вінцеллі запропонував свій еліксир утомленим і хворим братам-монахам, напій мав настільки сильний лікувальний ефект, що його присвятили Богові. На боці пляшки в пам’ять про чернечу присвяту досі пишуть три великі літери DOM, що є скороченням слів Deo Optimo Maximo (хай славиться Бог Найкращий Найбільший)127.
Еліксири розпалюють жагу до життя. В Італії жінки особливо полюбляли виготовляти любовні лікери, аби причарувати свого коханого. Лікери носили такі назви, як «Радощі шлюбної ночі», «Нічна красуня» або «Олія Венери». Ті, кому бракувало любові, могли скористатися італійським лікером «Стреґа». «Стреґа» в перекладі означає відьма; за повір’ями напій походить від любовного зілля, яке варили відьми. Історія розповідає, що молоді дівчата, після того як випивали лікер, оберталися на відьом. Стверджують, що коли молодий хлопець вип’є запропонований дівчиною напій, він навіки в неї закохається. У Європі виготовляють багато інших любовних лікерів, як-от «Парфе Амур» («Досконала любов») і «Амарето». Останній, італійський мигдалевий лікер, виготовляли ще в 1525 році. Вперше його приготувала молода вродлива вдова для одного з учнів Леонардо да Вінчі, вона позувала художникові, коли той створював образ мадонни для фрески в соборі Саронно128.
Коли італійська аристократка Катерина Медичі, що жила в ХVІ столітті, вийшла заміж за французького короля, вона ознайомила французький двір із секретом виготовлення лікерів. Стверджують, що королева Катерина вигадала за своє життя десятки різних містичних рецептів лікерів. Лікери на травах пили при дворі в основному як ліки від розладів травлення, спричинених королівськими звичаями харчування. Катерина, ймовірно, робила лікери через власні проблеми з травленням. Відомо, що одного разу вона ледь не померла, з’ївши заразом майже сто артишоків.
Ознайомлюючись з історією алкогольних напоїв, читач, напевно, дивується, що хоч би про який напій ішлося, кожен із них спочатку набував популярності через його оздоровчий ефект. Алкоголь свого часу був вітамінною пігулкою, яку необхідно було вживати кожен день. У Фінляндії у ХVІІІ столітті під час судових засідань самогонники заявляли на свій захист, що вони дистилювали міцний алкоголь винятково «як ліки». Водій із Ловііси переконував, що займався перегонкою лише для того, аби забезпечити своїй дружині ліки «для своїх хворих очей». Дружина барабанщика з Турку дистилювала, «бо родичі були тяжко хворі». Лоцман із Пікісаарі переганяв горілку «для свого здоров’я»129.
Міф про лікувальну силу алкоголю був вельми живучим. Французький «Сюз», як і інші бітери[12], роблять із дикорослого альпійського тирличу, що, як вірять, допомагає при захворюваннях печінки. Аналогічний лікарський напій «Анґостура» з тропічних рослин винайшов у 1824 році німецький лікар Йоган Зіґерт для лікування шлункових захворювань. Напій був популярний серед моряків британського флоту, які до нього додавали джин130.
Джин, між іншим, теж було винайдено як ліки. Голландський лікар Сільвіус у Лейденському університеті виготовив алкогольний напій з ялівцю для покращення травлення. Вірили, що він сприятливо впливає також на нирки. Напій не лікував ні того, ні того, однак набув великої популярності, оскільки «полегшував муки». Коли його приймали у великих дозах, пацієнт принаймні на якийсь час забував про свою проблему.
Історія відомого французького анісового напою — абсенту — також бере витоки з лікарських шафок. Спершу абсент був швейцарським лікарським напоєм, який містив не лише аніс, а й фенхель і багато інших трав, крім сумнозвісного полину. Воякам, яких відряджали в численні французькі колонії, абсент дуже припав до душі, адже вони могли приховати ним смак брудної води. Солдати вірили, що абсент також знищував бактерії і допомагав при гарячці. Саме завдяки ним анісовий напій побачив світ131. Британська армія мала свій відповідник абсенту — винайдений в Індії «Джин тонік». Для його вживання були серйозні медичні підстави. Хінін, який міститься в тоніку, був дієвим засобом від малярії.
12
Бітери — міцні алкогольні напої, що відрізняються гірким смаком і мають медичне вживання, сприяючи травленню та полегшуючи стан похмілля.