У наш час в аптеках марно запитувати про воду життя. Найбільше, що ви отримаєте, — це проспектик, у якому буде описано згубний вплив алкоголю на печінку і центральну нервову систему. Принаймні у французькій культурі алкоголь і надалі асоціюється з силою, радістю життя, відвагою і щастям132, і від давніх переконань іще щось лишилося. Як пише «Британський медичний журнал», регулярне вживання алкоголю маленькими дозами захищає серце. Рекомендована добова доза — 2—3 шоти[13]. З-поміж людей, які вживають алкоголь у таких дозах, смертність на третину нижча порівняно з непитущими133. Раніше з трьох шотів лише посміялися б. Значно здоровішим уважалося бути п’яним як чіп.
Відомий дослідник історії вина Г’ю Джонсон134 переконаний, що міцний алкоголь сприяє всмоктуванню поживних речовин, особливо протеїнів, в організм. Це змушує Джонсона зробити висновок, що люди, які вживають міцний алкоголь у помірних кількостях, часто «краще харчуються, впевненіші в собі» і внаслідок цього «більше покладаються на себе», ніж інші.
Коли критично мисляча людина читає Джонсонове обґрунтування, у неї закрадається підозра, а чи не дістав Джонсон з льоха кілька зайвих пляшок, аби написати такі рядки. П’яні зазвичай самовпевнені й уважають себе більш спроможними від решти. Джонсон, який заробив на своїх книжках про алкоголь мільйони, врешті підводить читача до свого п’яного віддалено логічного висновку, запевняючи, що ще у стародавніх суспільствах представники вищого класу зійшлися на думці, що лише вони достойні вдовольнятися привілеями вживання алкоголю.
Висновок Джонсона зрозумілий. Коли ми п’ємо алкоголь, ми відчуваємо себе сильнішими й упевненішими в собі. Це, можливо, було однією з причин, чому алкогольний напій набув важливого ритуального значення. Шумери називали вино ngeztin, тобто «дерево життя». Назва нагадує, що алкоголь цінували тому, що він додавав життю радості й піднімав настрій. Алкоголь не був ліками лише від фізичних проблем, він був також ліками від депресії. Уважали, що сміх, викликаний музикою і вином, був ефективним засобом від меланхолії. В європейській народній культурі розуміли традиційні гуманістичні аргументи з приводу того, як задоволення та сміх посприяли пізнанню важливих істин: вони приносили необхідне полегшення невтомному розумові, заповнювали вільний час і проганяли сон135.
На думку батька медицини Гіппократа, викликаний сп’янінням раптовий прилив крові приводить до того, що душа і думки, які її наповнюють, змінюються, люди забувають на хвилину свої нещастя і сповнюються життєвої віри й надії на краще майбутнє136. Також у давньому фінському народному епосі на захист уживання алкоголю сказано, що він покращує настрій. У «Калевалі»137 мати Леммінкяйнена весь день спонукає свого сина пити пиво, аби той забув про образу, якої завдала йому дружина. Непрощенний учинок Кюлліккі полягав у тому, що вона пішла в село розважитися замість того, щоб сидіти зі свекрухою в темній хаті, чекаючи на можливе повернення Каукоміелі додому.
Для перського поета Омара Хайяма вино також було єдиним засобом розвіяння туги і безнадії.
Самих лише радості та самовпевненості, викликаних легким сп’янінням, не завжди було достатньо, щоб переконати в терапевтичному впливі алкоголю. Потрібно було пити ще. Вважалося, що варто напиватись як чіп, але не надто часто, аби це не ввійшло у звичку. Алхімік Арнольд Віллановус вихваляє терапевтичний вплив регулярного вживання алкоголю (напиватись як чіп кілька раз на місяць), адже сильне сп’яніння очищує тіло від нездорових рідин138.
Незмінне правило «напиватися раз на місяць» іще довго лишалося вельми популярною рекомендацією. У 1570-х роках авторитетний шведський лікар Бенкт опублікував медичну книжку, таку собі збірку статей усіх найрозумніших предків — любителів істини. Бенкт указує на висловлену ще Авіценною думку, згідно з якою задля збереження здоров’я корисно добряче напиватися один-два рази на місяць. Тим, хто страждає від головного болю, пити не варто139.