У Фінляндії пиття з черепа, й не тільки з черепа, було виявом поваги до лісового духа. Якщо хтось із членів мисливської громади прикладався до чарки, призначеної лісовому духові, мисливці прив’язували порушника до дерева, щоб він протверезів і вгамувався. Бешкетування в лісі було вкрай безтактним. У давній фінській народній культурі п’яні пустощі не вважалися забавою. Важливо було виявляти повагу й вести себе належним чином. Хоча вживання алкоголю було прямо пропорційне розміру принесеної жертви, існували причини не соромити себе і богів. П’яний втрачав повагу до себе в очах людей, які його оточували. За язичницькими уявленнями, на повагу заслуговував той, хто міг пити алкоголь у великих кількостях, не п’яніючи. У сільських общинах цінували, коли чоловік пив багато і все ж міг контролювати свої вчинки. Тому кожен, хто пив у великих кількостях, усе-таки відповідав за свої дії, був поважаним і бажаним гостем на жертвопринесенні, адже приносив щастя154.
Випита на честь убитого ведмедя чарка була своєрідним ушануванням пам’яті. Нестримне бажання шведів цокатися теж стосується цієї давньої традиції. У стародавньому скандинавському пергаменті «Фаґрскінна» описано свято, на якому пили за покійних родичів і богів. Чарку піднімали для встановлення зв’язку — зв’язку, яким були поєднані також покійні родичі та боги. Три тости виголошували за Одина, один — за Ньйорда і один — за Фрейра. Тост за Одина був «на честь перемоги і короля держави», тости за Ньйорда і Фрейра — «на честь річного врожаю і миру». Виголошення тостів за своєю природою не змінилося, хоча зазнала змін віра. За легендою, святий Мартин явився Олафу Трюґґвасону вві сні та наказав йому випити за Христа і християнських святих замість Тора і Одина. Гільдія святого Юрія в Уппсалі ввела в ХV столітті правило, згідно з яким кількість виголошених тостів завжди повинна була дорівнювати дев’яти, починаючи з тостів за отця нашого, матір нашу і святого Юрія155.
Жертовний напій бере початок від конкретної молитви. В «Одіссеї» мовиться, що вино лили на землю перед тим, як випити: перша чарка призначалася богам. Лише після цього можна було приступати до вечері. Жертвопринесення — це також і розділення напоїв з богами. За гомерівських часів частиною ритуалу було встати з повним келихом вина в руці, водночас дивлячись у небо, виголосити тост, узлити трохи напою, помолитись і випити. Боги на Олімпі не обов’язково наливали собі, однак приймали жертву, зробивши перший ковток, адже таким чином зв’язок із ними укріплювався. Коли в наш час п’ють на чиюсь честь, це нагадує аналогічне жертвопринесення. Той, хто виголошує тост, встає, звертається до почесних гостей, відтак усі піднімають свої келихи. Присутні за столом дивляться в очі тому, хто виголошує тост, нахиляються один до одного і потім п’ють156.
Давня релігійна природа алкогольних напоїв виявляється у звичаях виголошення тосту, за якими часто стоїть жертва, принесена задля досягнення успіху в якійсь справі. Романтичний ритуал випивати горілку і розбивати чарку з-під неї вказує на ту саму думку. Розбиваючи посуд для алкогольного напою, прагнуть впевнитися, що побажання, за яке було випито келих, здійсниться. Ідея, яка за цим стоїть, може бути пояснена тим, що розбитий цінний посуд більше не можна буде використати ні для чого іншого. Ще в ХVІІ столітті шведські офіцери мали звичку спорожнювати свої чарки заразом. Коли пили за короля, приносили три повні чарки, які спорожнювали залпом. Частиною церемонії було перевертання чарки догори дном на знак вірності157.
Шведська церемонія — продукт давнього релігійного звичаю. Насолодження жертвою — публічна церемонія, свято всього клану. За допомогою жертви люди пізнавали релігію та належність до чогось спільного, адже це посилювало зв’язок з тим самим божественним.
У старій єврейській традиції вино було ритуальною жертвою, яку приносили після їжі як у Шабат, так і на Пасху. Проливати жертовне вино на Пасху було давнім семітським звичаєм іще в ХІХ ст. до н. е. Під час весняного рівнодення проводили свято Песах, на якому наголошували на спільності роду і бажали прибуткового року. Їли жертовне м’ясо, пасхальне ягня й обмазували опори в шатрі його кров’ю для відганяння злих духів158. Різдвяна шинка і пасхальне ягня — це пам’ять про жертовну їжу, призначену богам.