Більш приземленим і рівноправним поясненням диких винних оргій була просто-таки відпустка, такий собі жіночий вихідний. Грецькі жінки були ледь не рабинями своїх чоловіків, і вакханалії були способом позбутися чоловічого примусу. Хоча частина божевільних історій зазнала впливу чоловічого перебільшення і пліткарства, утім, оргії були частиною служіння Діонісу. Святкування не були посиденьками, на яких п’ють сік. Відомо, що принаймні навесні на Корикській рівнині чоловіки перевдягалися в сатирів і приносили із собою бурдюки з вином. На грецьких чашах зображені переодягнені чоловіки з ерегованими членами, вони увивалися за менадами, що були у стані, подібному до трансу. Святкування були часом сексуального звільнення. Еврипід у п’єсі «Іон» зобразив усе дуже природно. Головна дійова особа п’єси — Іон — дізнається про своє походження. Його батько в молодості п’яний святкував із менадами194.
Діоніс, або на римський лад Вакх, став також улюбленим богом римлян. Жодна інша особа не набула такого поширення в мистецтві та не спровокувала стільки приємних думок, як Вакх. Бога втіхи і товариськості завжди зображали в колі ледь сп’янілих друзів і екстатичних залицяльниць195.
Вакханалії супроводжувалися бурхливими гулянками. Масштаби проведення свят і кількість нещасних випадків і смертей сягнули таких розмірів, що Римський сенат в 186 році до н. е. вакханалії заборонив. Усе-таки отримання своєрідного дозволу на розваги уможливлювало проведення свят. Якщо хтось заявляв, що йому «з міркувань совісті» таки необхідно святкувати вакханалії, святкування дозволялося під суворим контролем і кількість учасників обмежувалася. Вакха ніколи не забували, і на вимогу народу Юлію Цезарю довелося зняти заборону святкування вакханалій196.
Порочна репутація Вакха зберігалася протягом тривалого часу. Константинопольський едикт 692 року постановив, що під час збору врожаю не можна було ані промовляти ім’я Вакха вголос, ані розважати інших тим, що викликало б загальне божевілля.
Деметра була старшою сестрою Зевса, богинею родючості, рільництва й засіву. Римляни називали Деметру Церерою, що латиною означає засів. Богиня послала у світ юнака Триптолема, аби той навчив людей орати, сіяти і пекти хліб. Під час влаштовуваних на його честь свят — грецьких Елевсинських містерій і Римських цереалій — приносили в жертву і пили присмачений медом напій. Про засівні обряди відомо небагато. В Елевсинських містеріях мали право брати участь лише посвячені, містики. Вони заприсяглися тримати побачене й пережите в таємниці, завдяки чому містерії лишалися містеріями.
Жертовний напій, який уживали під час святкування містерій, міг бути присмаченим медом[19]. Було б неприйнятно використовувати як святковий напій вино, адже існувала небезпека потривожити бога вина. На честь богині Церери не годилося пити напій, який п’ють на честь бога вина. Задля певності приносили жертву і святкували, ушановуючи обох богів. Коли в Римі заборонили вакханалії, римляни почали святкувати цереалії. Офіційно цереалії влаштовували щороку 12 квітня197. Пліній згадує, що жертовним напоєм була cerevisĭa. Коли під час відпустки в Іспанії замовляєш пиво, cerveza, мимоволі згадуєш про дарунок богині засіву людству.
Найшаленішими римськими богами сп’яніння були Пріап і Бона Деа. Пріап — бог родючості природи і захисник виноградників. Він був збродженим плодом любовних пригод Афродити і Діоніса. Афродита ходила наліво, поки її чоловік, бог ковальства Гефест, був п’яний. Пріап пізніше став відомий у Римі через свій непомірно великий червоний член.
Ювенал описує у «Сатирах»198 обряди служіння Пріапу, під час яких пронизливі флейти, труби і ще й вино зводять жінок із розуму. Вони безладно кричать, зачаровані Пріапом, охоплені пристрастю, їхні стегна геть мокрі від старого вина. Потому, як пише Ювенал, жінки роздягаються догола і закликають чоловіків увійти. Читаючи Ювеналові тексти, щоправда, не слід забувати, що він був відомий своїм жінконенависництвом і звичкою переходити на особистості. На честь Пріапа згодом перестали влаштовувати дикі оргазмічні обряди, врешті бог став для римлян опудалом199.
19
Фін.