Дружиною або дочкою бога родючості Фавна була Бона Деа, на честь якої жінки влаштовували містичні обряди на початку грудня. Чоловіків до них не допускали, і з часом святкування переростало в оргію. Бона Деа була тісно пов’язана з Майєю, яка символізувала родючу весняну природу. Обряди на честь вшанування Майї влаштовували у травні. Головний фестиваль на честь Бона Деї проводили в домі котроїсь із заможних жінок, відзначаючи свято поклоніння богині серед ночі. Усі чоловіки в сім’ї і навіть тварини чоловічої статі мусили покинути будинок200. В античній культурі, де домінували чоловіки, таки було місце для жіночих витівок.
Для германських народів пиво було божественним першоелементом. У сазі вікінгів згадано, що воно виникло, коли два роди богів — боги-воїни аси і боги рослинності вани — змішали свою слину в ритуальній чаші. У міфології вікінгів і германців немає богів власне алкогольних напоїв. Це досить дивно, оскільки боги настільки небайдужі до алкоголю, що могли б бути богами сп’яніння. Особливо бог грому Тор уважається великим любителем пива і пивоваром. Коли боги почули, що йотун[20] Гюмір має кадіб[21] для бродіння пива, не виникло сумнівів, що саме Тор піде його добувати. Ласий до пива Тор радо відправився в путь, кидаючи своїм молотом Мйольніром блискавки в усіх йотунів, які траплялися йому на шляху. Врешті він знайшов кадіб і відніс його на небесний звід, де готують божественне пиво, яке подають у Вальгаллі. Згідно з уявленнями германців, коли небо затягнено хмарами, — це боги варять божественне пиво, а коли гримає грім — це Тор чистить пивний кадіб201. Уявлення германських народів про походження грому дещо відрізняється від уявлень сусідів-скандинавів, для яких грім був знаком того, що Тор їде по небу на своїй колісниці.
Тор настільки полюбляв випити, що інші боги навіть піджартовували з нього. Йотун Утґард-Локі одного разу наповнив ріг Тора і викликав його на пивне змагання. Тор пив пінистий напій годину за годиною, але ріг його не порожнів. Пізніше Тор помітив, що Утґард-Локі з’єднав ріг трубкою з морем і зачарував морську воду, аби та була на смак, як пиво. Тор розлютився і замахнувся, щоб ударити своїм молотом йотуна по голові, але того вже й слід схолов. Соромитися Торові, утім, не було чого. Він випив стільки морської води, що змінив висоту поверхні моря, тим самим викликавши припливи і відпливи202.
Хоча на згадку про жадобу Тора до пива ми маємо припливи і відпливи, все-таки справжнім богом пива був бог смерті Один. Саме він створив пиво і мед[22], а також був божественним пивоваром. В ісландській сазі розповідається, що король Алрек мав двох коханок, Сиґні і Ґейргільд, які ненавиділи одна одну. Король обіцяв побратися з тією, яка приготує йому краще пиво, коли він повернеться з походу. Тоді жінки звернулися до богів: Сиґні до Фреї, а Ґейргільд, своєю чергою, до Одина. Коли останній дав Ґейргільд свою слину для зброджування пива, згідно із сагою, напій вийшов настільки благородним, що Ґейргільд удалося стати дружиною Алрека203.
У мусульманському раї можна досхочу пити вино з ріки, при цьому не п’яніючи. Таке потойбіччя не припало б до смаку вікінгам, для яких рай виглядав так, як для сучасної людини пекло. Вікінг, що гинув у бою, потрапляв святкувати у Вальгаллу, величні покої Одина. У царстві Одина у Вальгаллі надприродні жінки, валькірії, готували для звитяжно загиблих воїнів мед. Верх Вальгалли зроблений із блискучих щитів. Увечері зал осявають спалахи тисяч мечів, які розходяться від вогнів, що горять поміж святковими столами. Воїни щодня їдуть із Вальгалли на битву, але ввечері їхні рани заживають самі й у мирі бійці скачуть назад до великого залу їсти вепрятину й пити пінистий мед і пиво.
Вальгалла була шовіністичним місцем. Дітям і жінкам туди вхід був заборонений. Єдиними жінками у Вальгаллі були валькірії, і то їм відводилася ледь не роль офіціанток. Уживання алкоголю було суто чоловічою справою як на небі, так і на землі. Жіночу пиятику германські народи зазвичай засуджували204.
20
Йотуни — у германо-скандинавській міфології первинні мешканці світу, попередники богів та людей, велетні зі злостивим характером, які, проте, є носіями прадавньої мудрості. —