Пояснити «це» не так і важко. Добрий, чесний, але дуже несміливий і законопокірний Я. Правицький не визнав за можливе для себе, особи духовної, прийняти такий вибуховонебезпечний подарунок — твір, де відкидаються як «історична нісенітниця» (II, 23) деякі основоположні біблійні постулати, зокрема оповідь про створення світу. Сковорода, переконаний у безкінечності й вічності довколишнього світу («Materia aeterna», ІІ, 17), твердить, що цей світ існував і до того, як Мойсей «зліпив книгу Буття, тобто світобудови…» (II, 18).
Бідолаха Я. Правицький — можна уявити собі його переляк… А він же не знав іще листа, що його свого часу Сковорода надіслав С. Тев’яшову разом із першою редакцією «Ікони», — там філософ із сарказмом говорить про марновірів, які кожне слово Біблії сприймають буквально. «Кажуть марновіру: „Слухай, друже! Не може це трапитись… Проти природи… Тут щось приховується“. Та він щосили з жовчю кричить, ніби справді літали коні Іллі. Начебто при Єлисеї плавало залізо, розділялись води, повертався Йордан, за Ісуса Навина зачепилося Сонце, за Адама змії мали людську мову… Ось! Начебто скоро кінець світу… Бог знає, можливо, наступного 1777 року впадуть на землю зірки… Що? Хіба не можна, щоб Лот був п’яний від нововичавленого вина?.. Хай воно в нас не хмільне, а від Бога все можливе…» Такий марновір «козлоголосить, проголошуючи ворогами та єретиками всіх, хто з ним не погоджується» (II, 9).
Блискучий знавець біблійних текстів, Сковорода укладає цілі реєстри виявлених ним несосвітенностей, що їх усіляко намагаються канонізувати буквалісти й марновіри. В діалозі «Кільце», який у значній своїй частині присвячено якраз тлумаченню Біблії, один з головних персонажів, Григорій, каже: «Дуже смішним нам видається, створення світу, відпочинок Божий після трудів, каяття й злість його, виліплення з глини Адама, ввітхнення життєвого духа, вигнання з раю, пияцтво Лотове, Сара, яка народжує, всесвітній потоп, стовпотворіння, піший перехід через море, жертвоприношення, лабіринт громадянських законів, похід в якусь нову землю, дивні війни й перемоги, чудне межування і т. ін. і т. ін.
Чи можливо, щоб Єнох з Іллею залетіли ніби в небо? Чи можливо в природі, щоб Навин зупинив сонце? Щоб повернувся Йордан, щоб плавало залізо? Щоб дівою після пологів залишилася? Щоб людина воскресла?» Повірити в подібні історії могла хіба «груба давнина», але ж «наш вік просвіщенний!» (І, 376).
Якщо в «Кільці» біблійні міфи названо «смішними», то в останньому, підсумковому своєму філософському творі, «Діалог. Назва його — Потоп зміїний», Сковорода не обмежується іронією. Тут постає алегоричний образ апокаліптичного змія, він вивергає потоки олжі й марновірства, які загрожують затопити всю землю. «Глянь, будь ласка, на всю земну кулю й на весь бідний рід людський. Чи не бачиш, яким болісним і тяжким потопом єресей, чвар, марновірств, багатовір’я й різновір’я хвилюється, збурюється, потопляється! А цей же весь потоп не зверху нам даний, а пекельна зміїна паща, відригуючи, виригнула, вибльовуючи, виблювала…» (II, 157). Духовне самознищення людини — ось яку загрозу несе ця паща…
…Послухаймо, однак, імовірні заперечення опонентів.
Чи це не є богоборство! — скажуть ті, хто хотів би будь-що оголосити Сковороду «філософом-атеїстом». Хіба Сковорода не зриває нещадно священні шати з «богдухновенних» книг? Хіба не піддає він їх знищувальній критиці, руйнуючи тим самим підстави релігійної свідомості?
Що ж, придивімося до проблеми пильніше.
Перше, що впадає в око: наставлення Сковороди до Біблії не є ні однозначно критичним, ні однозначно захопленим, воно вочевидь двоїсте. Вище вже було наведено приклади взаємозаперечних означень і характеристик. Подібна ж двоїстість притаманна й цілій низці окремих формулювань, побудованих на принципі антиномії. «…Подвійний смак у Біблії, — читаємо в „Бесіді 2-ій“, — добрий і лукавий, рятувальний і погибельний, хибний та істинний, мудрий і безумний…» (І, 303). У «Потопі зміїному» один з учасників діалогу каже: «…Біблія є і Бог, і змій». Його співрозмовник (а ведуть між собою розмову Душа і Нетлінний Дух) достоту вражений: «Як же так? Біблія є одночасно і Бог, і змій?» Дух продовжує наполягати на своєму: «Вона ж і плоть і дух, буйство й мудрість, море й гавань, потоп і ковчег… Не будь нетямуща й твердолоба! Міркуй меткіше!..» (II, 153–154).