Не з Богом виступає до боротьби Сковорода, богоборцем він не був, та й не міг бути, якщо дивитися на речі тверезо, з точки зору історизму; він бореться з «марновірством», доґматиками. Не Біблію як таку він відкидає, а буквалістське її тлумачення, здатне, на його глибоке переконання, лише спотворити правдивий сенс цієї книги.
Теоретично-філософським підґрунтям такого розуміння Біблії було вчення Сковороди про «три світи», найбільш чітко викладене в діалозі «Потоп зміїний». «Є… три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей, складений із незліченних світ-світів, і є великий світ. Інші два часткові й малі світи. Перший — мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія. …У ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фіґури, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх» (II, 142).
В останньому означенні вгадуємо елементи семіотичного підходу — згадувані тут «фіґури» й «монументи» виконують функцію знаків, котрі вказують, відповідно до певного «коду», на те або те поняття.
З підставами такого підходу Сковорода міг ознайомитися в роки навчання в Києво-Могилянській академії. В прослуханому ним (принайменше частково, в 1744/45 навчальному році) філософському курсі М. Козачинського був окремий розділ «Про знаки», де викладалося початкові знання із семіотики — зрозуміла річ, без цього терміна й на рівні тодішніх уявлень. Знаково-алегоричному тлумаченню Святого Письма перед буквалістським віддавав перевагу й Т. Прокопович[248].
Дослідники слушно відзначають, що ця традиція іде ще від античності й патристики, зосібна від Платона, Піфагора, Філона Александрійського, Климента Александрійського, Орігена, Максима Сповідника, Псевдо-Діонісія Ареопагіта. До тієї ж традиції відносяться і деякі праці пізніших авторів; один з них, «Світ символів» Ф. Пічинеллі, міг бути знайомий Сковороді в студентські роки, оскільки два примірники цього трактату зберігалися в бібліотеці академії. Книгами, присвяченими символіці й емблематиці, уславлені були бібліотеки Теофана Прокоповича та Стефана Яворського; останню після смерті власника передано до Харківського колеґіуму, де, як відомо, пізніше викладав Сковорода. Можливо, поміж ними філософ знайшов видану в Амстердамі 1705 року за наказом Петра І книгу «Символи та емвлеми», яка могла прислужитися йому при доборі малюнків-емблем для рукопису діалогу «Буквар миру».
(Причинки. 1788 року на базі цього видання, але в поліпшеному перекладі та із значними доповненнями, а також з коментарями на п'яти мовах, у Петербурзі вийшла книжка «Вибрані емвлеми та символи», перевидана потім 1811 року.
Цією книжкою, між іншим, у дитинстві захоплювався Лаврецький, герой турґенівського «Дворянського гнізда». «По воскресеньям, после обедни, позволяли ему играть, то есть давали ему толстую книгу, таинственную книгу некоего Максимовича-Амбодика, под заглавием „Символы и эмблемы“. В этой книге помещалось около тысячи частью весьма загадочных рисунков, с столь же загадочными толкованиями на пяти языках». Через багато років дорослий Лаврецький, повернувшись додому, де минули його дитячі роки, «нашел… несколько старых календарей и сонников и таинственное сочинение г. Амбодика; много воспоминаний возбудили в нем давно забытые, но знакомые „Символы и эмблемы“».
Турґенєв каже про «якогось» Максимовича-Амбодика, не знаючи, як можна судити, що Нестор Максимович Максимóвич-Амбодик, котрий випустив у світ книжку «Вибрані емвлеми та символи», — видатний учений-ециклопедист XVIII століття, медик, ботанік, фітотерапевт, засновник акушерства й педіатрії в Росії. Молодший земляк Сковороди, він народився 1742 року в сотенному містечку Веприк Гадяцького полку, на Полтавщині, в родині сільського священика. Закінчив Києво-Могилянську академію, потім медичний факультет Страсбурзького університету, отримавши там ступінь доктора медицини. Досконало володів французькою, німецькою та латинською мовами, що, властиво, й дало йому можливість підготувати «таємничу» книжку, ту саму, що нею захоплювався в дитинстві турґенєвський герой. Утім, головні його наукові праці присвячено медицині, а також ботаніці.
Залишається додати, що друга частина прізвища Максимовича-Амбодика виникла на греко-латинському ґрунті, її можна розшифрувати приблизно як «двослів'я» [ambo dic — двічі кажу], — це мало пояснювати двократне повторення лексеми «Максимович».)