Повертаючись до теми, зауважимо, що не можна виключати знайомства Сковороди також з поглядами Джордано Бруно на проблему символів; у кожному разі, судження італійського вченого про метафоричний сенс слів і, зокрема, деяких біблійних текстів певного мірою корелюють зі «символічним» підходом до Біблії Сковороди[249].
Передісторію та суть цього підходу Сковорода докладно викладає в діалозі «Кільце» устами одного з персонажів, Якова, розкриваючи символічний сенс окремих образів. Так, сонце в цій своєрідній знаковій системі означує істину, кільце, або змій, що згорнувся в кільце, — вічність, голуб — сором’язливість, чистоту, лелека — богошанування і т. ін. Є образи вигадані, фантастичні, приміром сфінкс, сирена, фенікс, семиголовий змій. Яків, зупиняючись на характеристиці низки емблем і символів, зізнається, що й сам «недавно намалював таємничий образ» — морський берег, «з якого летить на другий берег моря ластівка з написом; „Взимку немає тут для мене спокою“» (І, 380).
В розмову вступає Логвин (ми вже звикли, що це один з найбільш підготованих і вдумливих персонажів сковородинівських діалогів) і розвиває тему вже стосовно Біблії. «Мені здається, що й сама Біблія створена Богом із священно-таємничих образів: небо, місяць, сонце, зірки, вечір, ранок, хмара, дуга, рай, птахи, звірі, людина та ін.» (І, 380). Далі він, а слідом й інші співрозмовники наводять цілу серію прикладів, котрі ілюструють алегоричний сенс тих чи тих біблійних образів, сюжетів, фіґур. «…Із багатьох таких образів, — узагальнює Яків, — сплітається історія, наче корзинка чи коробочка, яка вміщує сходження невмістимого…» (І, 398). Істинний, глибинний зміст Біблії, який криється під символічною оболонкою, порівнюється в діалозі з чудовою перлиною, схованою в нічим не прикметній «нікчемній рідині».
Різні аспекти символічно-алегоричної концепції Біблії Сковорода розробляє також і в інших своїх творах з виразною богословською компонентою — таких, приміром, як «Буквар миру», «Ікона Алківіадська», «Потоп зміїн».
Не зостанавлюючись на цій проблемі детальніше, подумаймо ось над чим: якщо (як це відзначалося щойно) тлумачення Сковородою Біблії як «світу символічного» й неприйняття ним буквалістського її прочитання лежать у річищі давньої традиції, живляться нею, то що нового, специфічно свого вніс український філософ у цей підхід?
Відповідаючи на це запитання, закцентуємо два моменти.
Перший. Засадничо важливим є те, що Сковорода розглядає символічний світ Біблії не як конгломерат розрізнених одиниць — алегоричних образів, символів, метафор, а як певну знакову єдність, структурно впорядковане й релятивно самостійне утворення, автономний, замкнений світ («маленький світик», І, 322; «маленький світ», І, 400; «маленький богообразний світ, або світик», II, 18; «символічний, таємнообразний світ», II, 19; «біблійний світик», II, 61). Сковорода робить спробу від емпіричного рівня дослідження — розшифрування і тлумачення окремих елементів, що робилося і до нього, — перейти до виявлення специфічних закономірностей функціонування цих елементів, їхнього взаємозв’язку й взаємодії — тобто на вищий рівень, рівень системного аналізу. Показовим під цим оглядом є те, що в діалозі «Кільце» образи й символи, за допомогою яких «стародавні мудреці… зображали свої думки», означується суто лінґвістичним терміном «особлива мова» (курсив мій. — Ю. Б.) (І, 379), інакше сказавши, як певне семіотичне утворення, цілісна система знаків, що мають конвенційний сенс. Саме ознакою системного за своєю суттю мислення можемо назвати осягнення Сковородою органічної взаємозалежності книг, сюжетів, міфів, котрі складають текст Біблії. «…Як можна, щоб було дванадцять по-різному оправлених і по-різному різними мовами надрукованих книг євангельських і щоб одна це була книга? Якщо хтось одну з них знає, той знає всі. Якщо ти пізнав Мойсея, пізнав би і Христа, або якби Христа пізнав, то пізнав би Мойсея, Іллю, Авраама, Давида, Ісаю та інших» (І, 201).
І ще один прикметний факт: стосовно різних системних об’єктів Сковорода послуговується поняттям моделі, при цьому він має на увазі об’єкти як матеріальні («наймайстерніша архітектурна симетрія», «тіло людське»), так і нематеріальні («всі члени політичного тіла», держава, місто, родина, духовний світ, погляди, моральні принципи окремої особистості тощо; І, 143–144).