Розмисли про містицизм природно підводять до такої проблеми, як Сковорода і масонство. Адже діяльність українського філософа припадає на той час, коли слідом за Європою також на теренах Російської імперії, поряд з раціоналістичною філософію, з просвітницькими ідеями, у співіснуванні, а часом і в химерному переплетінні з ними доволі широкого розповсюдження набули — головно в освічених, передовсім дворянських, колах — різноманітні релігійно-містичні школи й течії, поміж яких найпомітніше місце посідало, поза сумнівом, масонство.
Практично всі сковородинознавці одностайні в тому, що масоном у власному сенсі цього поняття, поготів — членом якої-небудь масонської ложі Сковорода не був, ні його біографія, ні специфічний спосіб життя попросту не дають підстав припустити інше. Але питання може бути поставлене і в такому ракурсі: чи не існувала близькість, а чи спорідненість, іншого порядку — духовна?
М. Сумцов у передмові до публікації «Життія» філософа, написаного М. Ковалинським, схиляється до позитивної відповіді на це питання. Він вважає, що Сковорода «значною мірою зріс і виховався в тій атмосфері, яка живила російське масонство», й осібно наполягає на разючій схожості Сковороди зі Семеном Гамалією, вбачаючи в цьому вияв «загальних національних рис малоруського народу»[263].
Найлегше, якщо кинути оком, спростувати цю думку, пославшись на самого Сковороду. Ось що пише з цього приводу М. Ковалинський у біографії філософа: «Мова заходила… про різні секти. Всяка секта, говорив він, пахне власністю, а це власномудрість, тут немає головної мети або головної мудрості. Я не знаю мартиністів (мартиністами зазвичай називали російських масонів — послідовників французького містика Сен-Мартена. — Ю. Б.), продовжував він, ані розуму, ні вчення їх; якщо вони відокремлюються в правилах і обрядах, щоб здаватися мудрими, то я не хочу їх знати…» (II, 411). До цього судження Сковороди, до його арґументації варто буде ще повернутися, але спочатку — про інше.
(Причинки. Зосібна про Гамалію, постать непересічну, проте великою мірою призабуту.
Земляк і молодший сучасник Сковороди, Семен Іванович Гамалія народився 1743 року в сотенному містечку Китайгород Полтавського полку в священицькій родині з козацьким корінням. 1763 року закінчив класом богослов'я Києво-Могилянську академію, потім навчався в петербурзькому Академічному університеті, був викладачем у Шляхетському кадетському корпусі, служив у Сенаті. Близько середини 70-х років поступив на службу до ґрафа З. Чернишова, виконуючи обов'язки управителя його канцелярії, коли той був намісником у Полоцькій та Могилівській ґуберніях, згодом — московським ґенерал-ґубернатором. У Москві близько зійшовся з Ніколаєм Новіковим, фундатором т. зв. Дружнього літературного товариства, й професором Московського університету І. Шварцем, які посідали чільні місця в масонському ордені «розенкрейцерів», сам вступає до ордену, полишивши зисковну й почесну кар'єру державного службовця, і цілковито присвячує себе літературній, науковій та філантропічній діяльності. Близько тридцяти років він без виїзду прожив у підмосковному селі Авдотьїно, котре належало його найближчому другові Новікову, де й помер 1822 року. А за чотири роки раніше там помер і сам Новіков, заламаний Шліссельбурзькою фортецею, ожебрачений кредиторами.
Хоча Гамалія і брав участь в управлінні московськими масонами, входячи, крім «Дружнього товариства», до так званого капітула й очолюючи ложу «Девкаліон» (також був іще Великим Майстром тульської ложі), загалом він посідав в Ордені осібне становище — велемудрого теоретика-ерудита, неперевершеного знавця багатьох наук, богословських та екзегетичних тонкощів. Вирізняючись поміж «братів» освіченістю та кругозором, знанням, опріч латини й німецької, ще кількох східних мов, Гамалія написав і переклав силу-силенну містичних трактатів і студій, більшістю так і не надрукованих, не виключено, що, поза іншим, саме він переклав 22 томи творів Я. Бьоме[264]. Архітектор Алєксандер Вітберґ, автор нездійсненого проекту храму Христа Спасителя на Воробйових горах у Москві, в своїх спогадах про зустрічі з Новіковим і Гамалією наводить розповідь такого собі Карамишева, враженого тим, наскільки вільно орієнтувався Гамалія в різних науках, зокрема навіть у ботаніці[265]. Характерно, що коли молодий Ніколай Карамзін збирався з ініціативи масонського товариства за кордон, саме Гамалія, згідно з поширеною версією, склав для нього докладний план подорожі та інструкцію щодо бажаних зустрічей, а також відвідання відомих йому місць зібрання масонських рукописів.
263
Сумцов Н. Предисловие. (Житие Сковороды, описанное другом его М. Ковалинским). // Киевская старина. — Т. XVI. — 1886. — С. 106–107. Як про щось само собою зрозуміле про масонські (втім, також маніхейські, католицькі) впливи на Сковороду, як і на Гоголя, говорить М. Вайскопф у своїй згадуваній вже вище книжці «Сюжет Гоголя».