С. 219: Алєксандр Міхайлович Добролюбов — [один ранніх] => один з ранніх російських поетів-символістів, <…>
С. 228: Не дивно, що двох представників цього «вченого» [порідддя] => поріддя зустрічаємо в «Наркісі».
С. 273: Це Біблія та різні [ранньохристиянскі] => ранньохристиянські вчення, що для них є характерною проповідь аскетичної моралі, втім, своєю чергою, багато в чому пов’язаної з античною традицією.
С. 274: Та часто-густо тема пошуку істинного щастя виступає в Сковороди [і] => в оболонці чисто християнського моралізування або релігійно-філософської метафорики, <…>
С. 276: [Ахристратиг] => Архистратиг Михаїл обурюється: «О ганителю! …Зводиш наклеп на небесну славу й доґмати її…» (II, 63).
С. 287: В першій убачають причину всіх суспільних бід і хиб, у [другі] => другій — джерело й ґарантію всілякого достатку й щастя.
С. 304: Зовсім до іншого джерела звертається старший сучасник Сковороди Жан-Жак Руссо в творі з промовистою назвою: «Розмисел, який отримав премію Діжонської академії 1750 року з питання, запропонованого тією ж Академією: „Чи [спряло] => сприяло відродження наук і мистецтв очищенню звичаїв?“».
С. 305: <…> дайте мені відповідь, кажу я, ви, хто дав нам [стальки] => стільки блискучих відкриттів: якби ви не пізнали нічого з оцих речей, <…>
С. 321: Перевага, що її віддавав Сковорода дослідженню «печер» свого серця перед «науками новими», поза сумнівом [повинно] => повинна була імпонувати й таки імпонувала Толстому, була йому суголосною його поглядам.
С. 369: Існує, проте, доста поширена точка зору, прихильники якої зближують, а то й ідентифікують учення і діяльність Сковороди з різними сектантськими — у власному [значення] => значенні цього поняття — течіями.
С. 373: Мовляв, [буди] => були перешкоди — «раціоналістичний ухил», «поганий платонізм», віра у «вічну матерію», «зовнішнє розуміння світу»…
С. 431: Під цим оглядом Хіждеу посилається на Сковороду, який нібито в листі до Георгія Кониського висловлював протест проти спроб міряти його [буд-яким] => будь-яким «казенним сажнем», <…>