Шевченко тут свідчить не тільки як мистець, але, властиво, як майже сучасник. Адже він народився всього лишень через двадцять років після смерті Сковороди, тож останнього сприймав як не таку вже й віддалену історичну постать. Багато людей тоді ще пам’ятали мандрівного філософа, його ім’я було на вустах, оповите аурою переказів і леґенд; твори, передовсім поетичні (втім, не тільки, так само й деякі релігійного, філософсько-етичного змісту) в середовищі людей старшого віку, осібно духівництва, ще ходили в списках. Поза сумнівом, дитячими спогадами навіяно розповідь Шевченка у повісті «Княгиня» про так званого нестихарного (тобто не призначеного офіційно, а найнятого парохіянами) дячка Совгиря-сліпого. Коли в село призначили «из самого Киева» справжнього, стихарного дячка, бідолаха «принужден был уступить перед лицом закона и, собравши всю свою мызерию в одну торбу, закинув ее на плечи, взял патерицю в руку, а тетрадь из синей бумаги с сковородинскими псалмами в другую и пошел искать себе другой школы»[15]. Маємо всі підстави для припущення, що перші Шевченкові літературні враження і зацікавлення пов’язані були саме з поезією Сковороди. Про це він, уже в зрілі роки, розповідає у вірші «А. О. Козачковському»:
Це могли бути, опріч найпопулярнішої пісні «Всякому місту звичай, права» (що, до речі, менш імовірно, адже Шевченко, як пам’ятаємо, в іншому місці називає її сатиричною, а тут він «виспівував та плакав»), або «Гей, поля, поля зелені», або «Ой ти пташко-жовтобоко». Саме їх наприкінці XVIII — на початку XIX століття найчастіше включалося до рукописних збірників. Перша з них увійшла до лубочного пісенника, виданого вже 1796 року, тобто всього лише через два роки після смерті автора, друга — 1799-го[16].
Минає ще кілька десятиліть, і Микола Костомаров свідчить: «Мандрівні сліпці засвоюють його (Сковороди. — Ю. Б.) пісні; на храмовому святі, на торговищі, незрідка можна зустрінути юрбу народу, що оточила групу цих рапсодів і зі сльозами розчулення слухає: всякому городу нрав и права»[17]. Як підтвердження широкої популярності пісень Сковороди «в усьому південноруському краї» розцінює Костомаров той факт, що деякі з них включалося до тодішніх пісенників (приміром, до збірників Жеґоти Паулі) без указівки та, можливо, й «без усвідомлення самими збирачами», що ці пісні створено Сковородою.
Наведені міркування М. Костомарова взято з його полемічної відповіді Вс. Крестовському — рецензентові зібрання творів Сковороди, щойно виданого І. Т. Лисенковим[18]. Полеміка, яка мала своє продовження[19], являє собою не тільки суто історично-літературний, а й не позбавлений актуальності методологічний інтерес, відтак на ній варто трохи зостановитися.
Про тональність, що в ній витримано рецензію Вс. Крестовського, уявлення дає такий уривок: «…Увійдіть до цього вертограду; але попереджаємо вас, що в цьому вертограді сила-силенна реп’яхів і крапиви, і тому язик ваш відчує конвульсії та корчі, а вухо — низку дисонансів, які годі витримати. Втім, сміливцю і Бог помагає!». І далі: «Ну що, як?! Як вам подобається оця філософська поезія “українського Ломоносова”? Ви погано розумієте, ви втомилися — ми це мимоволі відчуваємо — але що ж робити! Наша філософія в тому й полягає, щоб її ніхто не розумів, окрім самого автора, а трапляється, що й сам автор нічого не тямить, що творить»[20].
15
П. Попов свого часу тонко зауважив, що Шевченкова згадка про «синюю бумагу» має палеографічне значення і надає наведеному епізодові особливої вірогідності, оскільки наприкінці XVIII — у перші десятиліття XIX ст. ст. для подібних списків справді вживалося, з правила, синій або зеленкувато-синій папір (див.: Попов П. Шевченко і Сковорода. // Т. Г. Шевченко. Збірник статей до 125-ліття з дня народження. 1814–1939. — К., 1939).
16
Див.: Сперанский М. Малорусская песня в старинных русских печатных песенниках. // Этнографическое обозрение. — 1909. — Кн. LXXXI–LXXXII. — № 2–3.
17
Костомаров Н. Слово о Сковороде по поводу рецензии на его сочинения в «Русском слове». // Основа. — 1861. — VII. — С. 177.
18
Див.: Крестовский Вс. Сочинения в стихах и прозе Григория Сковороды с его портретом и почерком его руки. — СПб, 1861. // Русское слово. — 1861. — VII.
19
Див.: Крестовский Вс. Ходатайство г. Костомарова по делам Сковороды и г. Срезневского. // Русское слово. — 1861. — VIII; Костомаров Н. Ответ на статью Всеволода Крестовского «Ходатайство Костомарова за Сковороду и Срезневского». — // Основа. — 1861. — VIII.