- Далi ми всi разом розкопуємо бомбу, бо це надто важка робота для одного, та й отi, - вiн кивнув у бiк есесiвцiв, - не дозволять нам гуляти. Зривач буде вигвинчувати хтось один.
- Я, - сказав Андрiй.
- О, ти ще маленький! - вiдсторонив його своїм широким плечем Поль.
- Ми всi тут однаковi, - суворо промовив Андрiй. - Я вигвинчуватиму зривач у цiй бомбi.
- Боже, якi всi нервовi, - розвiв руками француз. - Що ж тодi робитиму я, Поль Сампiк, дитя бiдних батькiв iз Ам'єна?
- На вашу долю припаде iнша бомба, - заспокоїв його Ервiн.
- Коли так, то я заперечень не маю. От тiльки як наш друг Бранко?
- Менi однаково, - вiдповiв серб.
Бомба, проскочивши помiж шпалами, пiшла в землю не прямо, а якимись зигзагами, навскоси, так що Ервiн насилу знайшов її збоку вiд лiнiї, на досить значнiй глибинi. Поплювавши на руки, вони почали копати. Земля була волога, змiшана з жужелицею з паровозних топок, i лопати нiяк не лiзли в неї.
- Набридне нашiй старушенцiї слухати оте шкрябання - i як трахне вона! - задумливо промовив Поль.
- А ти боїшся смертi? - подивився на нього серб.
- Я шкодую.
- За чим?
- Шкодую, що ми залишимо цей свiт таким же дурним i злим, яким застали його пiд час свого народження.
- О, пiсля цiєї вiйни свiт набагато полiпшиться, - запевнив француза Ервiн.
- Тодi я навiть на тiм свiтi вип'ю чарочку коньяку за його здоров'я! пожартував Поль.
- Мiж iншим, я одразу здогадався, що ти француз, - сказав йому Бранко.
- Як ти мiг догадатися? - здивувався Поль.
- По очах. Тiльки у французiв такi очi. А про Ервiна я подумав, що вiн нiмець.
- Чому саме нiмець? - мляво поцiкавився Гронеманн.
- Ти схожий на нiмецького художника Лукаса Кранаха, тiльки без вусiв i бороди i без його шевелюри.
- Ого! - вигукнув Поль. - Тобi личило б бути кримiналiстом. У тебе прекрасно працює уява.
- Ми, художники, вмiємо "роздягати" людське обличчя.
- Що стосується мене, то я вмiю роздягати лише жiнок, - засмiявся Поль.
- Ти намагаєшся бути схожим на того француза, який увiйшов у прислiв'я, - зауважив Ервiн.
- Просто хочу бути самим собою, - знизав плечима Сампiк, - Якийсь англiйський лорд сказав, що вiн усе життя боровся з собою, щоб стати порядного людиною. Я не бачу сенсу в такiй боротьбi. Краще справдi бути порядним, нiж корчити з себе порядного. Що ти скажеш на це, Андре?
- Я ще малий для таких розмов, - всмiхнувся Андрiй,
- О, я переконаний, що ти мудрий, як Мафусаїл, - вигукнув Поль. - У вiсiмнадцять рокiв потрапити в "бомба-генерали" - це не кожен зумiє.
- Менi двадцять, - поправив його Андрiй.
- Двадцять - це теж дуже небагато, якщо згадати, що менi тридцять, а нашому дорогому Ервiновi вже, мабуть, за п'ятдесят.
- В "бомба-генерали" потрапляють i кримiнальнi злочинцi, - сказав Андрiй.
- Ну серед нас то вже напевне немає кримiнальних злочинцiв, - впевнено промовив Сампiк. - Адже ж правда?
Всi мовчали. Та й що було казати? Коли знали, що Бранко не тiльки художник, як вiн себе одрекомендував, а й партизан; що Ервiн сидiв одинадцять рокiв у концтаборi зовсiм не за колiр своїх очей, а за свої переконання; що Поль, попри його бахвальство, не думав у цю вiйну нi про легкi успiхи в жiнок, нi про тимчасовi знайомства, а втiкав з полону, щоб приєднатися до макi; що Андрiй, як i тисячi iнших радянських полонених, утiкав, утiкав i ще раз утiкав з неволi, аж поки опинився серед смертникiв у чорно-жовтiй унiформi.
До вечора вони були вже по колiна в землi. Вони увiходили в землю повiльно, але невпинно. Голоднi, байдужi до своєї роботи, вони не поспiшали, хоч як погрожували їм здалеку есесiвцi. Витягнуть цю бомбу - буде iнша. Куди ж поспiшати?
Розмови мiж ними поволi затихли. Перше знайомство вiдбулося, вони взнали найнеобхiднiше, що треба було знати одному про одного. Тепер краще було мовчки длубатися в землi i думати, думати. До того ж слова, сам процес мовлення вимагали затрати енергiї, а її й так уже залишилося небагато в їхнiх знесилених, зголоднiлих тiлах.
На третiй день їхньої роботи посеред круглої ями показався стабiлiзатор бомби. Троє вилiзли на поверхню, Андрiй лишився внизу. Йому подали ключ, великий i важкий, як рогач, i вiн пiдступився до чорного хвоста металевої сигари. Зривач був загвинчений мiж крильцями стабiлiзатора, круглий, мов сковорода. Кiнчиками рогача-ключа треба було зачепити за ледь помiтнi виїмки в цiй сковородi i вихопити її з сталевого тiла, в якому дрiмало пiвтонни вибухiвки. Ключ клацнув об стабiлiзатор i полетiв на дно ями. Зривач тримався в своєму гнiздi мiцно, дуже мiцно. Андрiй ще раз спробував повернути його, але ключ знову зiрвався i знову дзенькнув об бомбу.
- Брже! Брже! Брже! [швидше! (сербське) - ред.] - нервово закричав згори Бранко.
- Не хвилюйся, Андре, спокiйно, - порадив Ервiн.
А Коваленко обливався потом над клятим зривачем i не мiг навiть зрушити його з мiсця.
Поль першим зрозумiв, у чому справа. Адже вiн бачив, якi худi руки в цього руського юнака. I мовчки, нiчого нiкому не кажучи, вiн пiдбiг до ями й стрибнув до Андрiя.
- Ти чого? - здивувався Коваленко.
- Допоможу тобi, - сказав Поль. - Тут треба добрячої сили, а я, бачиш, займався до вiйни штангою. Отак - раз, два! Раз, два!
Вiн показав руками, як пiдiймав колись штангу, i засмiявся.
- Дай-но ключ.
Вибуховий механiзм не вiддавсь i йому.
- Берiмось удвох, - сказав Сампiк. - Раз, два!
Ключ пiд їхнiм натиском легко подався вперед, i вони обидва попадали на землю. Попадали i так лежали, боячись поворухнутись, ждучи, що ось зараз щось клацне всерединi бомби - i буде кiнець усьому. Але бомба стояла непорушна, мовчазна, байдужа, їм пощастило. Мабуть, зривач у нiй був зiпсований.
Вони вигвинтили механiзм i передали його нагору, прив'язавши до кiнця вiрьовки. Тодi ще цiлий день обкопували бомбу, щоб звiльнити її вiд цупких обiймiв землi, i лише пiсля того витягли її на поверхню з допомогою цiлої команди полякiв.
- Ми можемо втiшатися самими собою бiля цiєї бомби, як кажуть англiйцi, - засмiявся Поль.
- Чому ти весь час згадуєш англiйцiв? - поцiкавився Андрiй. - Чи ти їх так любиш? Чи, може, жив у Англiї?
- Я був пiд Дюнкерком, - сказав француз, - I я бачив, як англiйськi транспорти везли на туманний Альбiон своїх бравих солдатiв. Вони втiкали, залишивши нас, своїх союзникiв, битися з танками Гудерiана. Вони стояли на палубах транспортiв i милувалися чудовим видовиськом, яке вiдбувалося на землi. Танки йшли на нас звiдусiль. Ми стрiляли в них з гвинтiвок. Вони били по нас з гармат. Англiйцi втекли за свiй Ла-Манш. Нас посадили за колючий дрiт. З того часу я й полюбив англiйцiв.