Уваров подав гостю руку.
— Доброго здоров'я. З прибуттям!
— Спасибі, Сисой Мефодійович. Здрастуй. Багато про тебе чув, а тепер ось і побачитися довелось. Ану, дай гляну!
Уваров був широкоплечий, з великою вухатою головою. На низькому, косо зрізаному лобі випиналися дві гулі, схожі на телячі ріжки, що тільки-тільки проклюнулися. Ніс товстий, м'ясистий. Щоки обвислі, важкі, в сирих зморшках. У темній глибокій западині блищать маленькі зіркі очі. З-під чорної сатинової косоворотки виглядає гострий кадик.
Ці риси Сисоя Уварова добре примітні, але згодом Черепанов легко викликав у своїй пам'яті образ Уварова єдиним словом — «іржавий». Це і є його головна суть. Голова обросла коротким, жорстким, як на дротяній щітці, землисто-рудим волоссям. Борода теж темно-руда, як мочалка, росте в усі боки. Брови стовбурчатьея жовтою щетиною. Важкий дух іржі, вологості, тліну супроводжує кожен рух Сисоя Уварова.
Черепанов випустив руку бакенщика.
— Ну, от і подивився.
— Цікаво!
— Що тобі цікаво?
— У твоє дзеркало, кажу, цікаво подивитись. У звичайне, скляне, я ні разу в житті не дивився. Не можна. Ну, кажи, який я? На сома столітнього схожий, га? — Він засміявся. І сміх його теж був якийсь вологий, холодний.
— Нічого, русалка не відмовиться.
— Крутиш?.. Ну, бог з тобою. Мені однаково, який я: страшний чи привабливий… Не для людського ока живу на світі. Ти хто? Як величати накажеш?
— Зви Іваном. — Черепанов посміхнувся. — В далеких відрядженнях звик бути Іваном.
— По-нашому добре балакаєш. Росіянин?
— Росіянин. Чистокровний.
— Звідки родом?
— Звідси не видно. Сисой, ти надто цікавий! — Черепанов докірливо похитав головою.
— Прошу вибачення… Чому так довго не приходив? Дві ночі виглядаю. Змучився, хвилювався. Думав, схопили тебе. На чорний випадок дружка свого у плавні відправив.
— Була причина. Мало у волок не потрапив до цих… стражників у зелених кашкетах.
— Де?
— В Ангорі. Дві доби відсиджувався в утробі напівзатопленої баржі. Намучився страшенно. Ну, нічого, не звикати! — підводник стишив голос до шепоту. — Тут недавно проходили баржа і пароплав…
— Проходили… Та ти не бійся, кажи на повний голос, ніхто тебе не почує.
— Звичка, брате, нічого не вдієш… Отже, проходили…
— Авжеж. Вантаж скантовано і затоплено під бакеном. — Уваров кивнув на Дунай, на вогник, що блимав недалеко. — Он там. Зараз попливеш?
— Треба б зараз.
— Відпочинь, повечеряй, випий винця.
Нашому братові не можна перед роботою ні їсти, ні пити. Живіт мусить бути пустий. Запалю і пірну. Сигарети є?
— Ми зроду не палимо.
— А, я й забув. Доведеться скористатися непорушним запасом.
Нічний гість розстебнув резинові лямки рюкзака, відгвинтив герметичний клапан, вийняв пачку сигарет, нахилився до землі, чиркнув запальничкою. Потягло м'ятним тютюновим димком.
— «Капітан» велів тобі кланятись. І грошей прислав, — сказав Черепанов, поплескуючи рукою по рюкзаку.
— Грошей? — насторожився Сисой.
— Так. Чого це тебе дивує?
— А навіщо вони мені? Гроші мені не потрібні. Не заради них. «Капітан» давно про це знає.
— «Капітан» нічого не забуває, — сказав Черепанов. — Гроші не потрібні тобі, то іншим здадуться.
— Так би й казав… Для плавнів прислав.
«Плавні?.. Чому гроші потрібні для плавнів? Дорофій про це нічого не казав. Не знає, мабуть. Хто там у плавнях?» — Черепанов затоптав у землю недопалену сигарету.
— Потім побалакаємо. Зараз пірну, а то скоро світатиме. До речі. Велено тобі ждати ще одного гостя… «Мохача».
=— «Мохач»?! — Хотів і не міг приховати своєї радості Уваров. Очевидно, давно милий його серцю цей чоловік.
Черепанов надів на голову капюшон з маскою, і безшумно, як тінь, зник під водою.
Поки він блукав там, Сисой Уваров про всяк випадок подивився, що лежить у рюкзаці. Пістолет. Запасні обойми. Гранати. Звичайні черевики. Полотняні торбинки, наповнені чимось твердим, здається, вибухівкою. Пачка грошей. Сигарети. Моток якогось особливого, тонкого електричного дроту. Маленький фотоапарат. Фляга, обшита сукном. Невеликі гострозубці. Слюсарний розвідний ключ. І ще якісь речі незрозумілого призначення.
На поверхні Дунаю, майже біля самого берега, зарослого вербняком, виринула чорна пляма.
Поринач вийшов на берег, тримаючи в руках металеву сигарету, завбільшки з доброго сома, з якорцем на тросі.