— Проте в цьому випадку зрозуміло, що під смертю тут мається на увазі вічне прокляття…
— Вічне прокляття — це пекло, а його не можна називати словом «смерть». Ось тут написано… — Ангел вказав на пекельну браму. — Я читаю: «Пекло — це життя», що, як виняток, не суперечить істині, бо пекло — то віддзеркалення земних обставин, тільки надзвичайно ускладнених і загострених…
— Перепрошую у високого суду, що перед цим втратив самовладання. Зрештою, я не ангел, а простий обвинувач шостого рангу. Мене відрядили на процес, бо вважали, що це справа дрібна. Такий спосіб аргументації з боку небес для нас зовсім новий. Не знаю, мій вельмишановний чистий колего, — звернувся нечистий до захисника, — відколи ви в кращому із світів, але на вашому кваліфікаційному процесі представники обвинувачення явно зхалтурили. З вашою кваліфікацією ви могли б посісти в нас дуже високу посаду.
— Часи змінюються і в нас, на небесах, — відповів йому ангел, поблажливо всміхнувшись.
Судовий виконавець повідомив, що прибула душа раби божої Клари, щоб дати свідчення. Захисник попросив свідка з'явитися в тому вигляді, який вона мала до взаємин із підсудним. І ось увійшла непоказна, сіра, як мишка, молодичка. Коси в неї були викладені, як в Гретхен, віночком.
— Це сталося року божого тисяча дев'ятсот двадцятого, — почала розповідати Кларина душа. — Я вийшла заміж у сімнадцять років. Чоловік загинув у Росії — через півроку після весілля, ще до того, як народилася наша донька. Дев'ять років я не мала жодного чоловіка. По війні їх було обмаль, а я була негарна. Моєму двоюрідному братові Міхаелеві сповнилося тоді лише чотирнадцять років, але він був хлопець показний, цілком розвинений…
— їв день свого чотирнадцятиліття він спокусив вас? — запитав пекельний прокурор. — Ви перед тим випили три келихи вина, до якого не були звичні, а він цим скористався, чи не так?
Жінка всміхнулась, і обличчя її погарнішало.
— Міхаелеві так здалося, а я вирішила не перечити йому, щоб не образити його юнацької гідності. Того вечора я навмисне довго прибирала, поки ми залишилися вдвох. Я вже кілька тижнів зваблювала його — то покажу йому коліно, то нахилюся так, щоб видно було перса…
— Високий суде, — озвався захисник, — хотілося б нагадати обвинувачеві, що з'їсти плід із дерева пізнання Адама спокусила Єва. А що під цим слід розуміти, пояснює біблійний вислів: «І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла…» Отже, чоловіка завжди зваблює жінка, хоч інколи й несвідомо. Жорстоким спокусником перед законом може бути лише той, хто домагається жінки, підтасовуючи факти або обіцяючи їй золоті гори. Чи так було у вашому випадку? — звернувся ангел до Клариної душі.
— Він не міг мене обманути, бо ми одне одного добре знали. Ми й справді кохалися. І понад два роки майже щодня зустрічались. Для мене це багато важило. Коли Міхаель перебрався до міста, я зажурилась. Але незабаром познайомилася з майбутнім моїм другим чоловіком. А з Міхаелем ми на все життя зосталися добрими друзями.
Розповідаючи, Кларина душа обернулась на гарну жінку з короткою зачіскою під хлопчика, в елегантній квітчастій сукні, яка дуже підкреслювала її талію.
— Високий суде, — взяв слово диявол, — прошу дозволу поставити підсудному одне запитання.
Голова кивнув і помахом руки відпустив Кларину душу.
— Скажіть, душе раба божого Міхаеля, ви вступили в любовний зв'язок зі своєю двоюрідною сестрою для того, щоб допомогти їй? Поясніть це судові.
— Ні, — мовив підсудний. — Я про це не думав. Я жадав її так, як здоровий юнак може жадати жінку, а потім закохався в неї.
— Прошу! — зрадів диявол. — Підсудний визнав, що чинив із суто себелюбних міркувань. Позитивні наслідки таких дій не можна розглядати як його заслугу, бо він їх на меті зовсім не мав!
— Я протестую, високий суде! — заявив ангел. — Судити людей за їхні наміри — це диявольський винахід. Такий принцип дозволяв тиранам усіх часів знищувати людей на власний розсуд з начебто юридичним обгрунтуванням, навіть тих, хто ще нічого не скоїв. А ніхто ж у світі не приніс більше лиха, ніж люди з найкращими намірами.
Чорт хотів зауважити ще щось, але голова стримав його.
— Суд узяв до уваги думки обох сторін. Маю запитання до представників обвинувачення й захисту: чи не збираються вони розглядати за списком усі шістсот вісімнадцять зареєстрованих випадків? Хоч у нашому розпорядженні й вічність, проте не лише для цієї однієї справи!
— Саме блискучі теоретичні міркування шановного захисника й забрали в нас стільки часу, — вкинув чорт. — Але я слухав їх залюбки.