Затерта, з ледь помітними слідами від маркера, вкрита розводами… Оболонка трохи зморшкувата і прив'яла, схожа на шкіру стариганя.
Спробував пригадати, коли востаннє дідові читав? А коли перевісили його до вітальні?..
Не зумів.
— Синку, з тобою все гаразд?
Тітки стояли пліч-о-пліч і важко дихали. У тієї, що праворуч, хустка розв'язалася і збилася набік.
— Дякую, — сказав їм Сашко. — Зі мною — все гаразд.
Батьки купили шикарний торт і не лягали спати, чекали на Сашка, аби разом відсвяткувати тріумф. Палали свічки, стіл був накритий новою скатертиною. Розчулені, вони навіть одягнулися по-святковому.
— Пишаюсь! — Батько обійняв за плечі, пильно глянув на Сашка. — А ти ж виріс. Подивись-но, мати, він виріс, правда. Він у нас уже зовсім дорослий.
Глухо гупнув корок, і Сашкові налили на два пальці шампанського, «сьогодні можна, еге ж?».
Він пригубив, щоб їх не образити.
— …і от я гадаю так: не будемо ми затягувати, візьмемо текст цього виступу та й оформимо у курикулум! Га? Ти там про дідуся дуже гарно і правильно сказав. — Батько вирішив, що Сашко здивований, тож пояснив: — Нам Денисова мама вже телефонувала, вітала. Я так зрозумів, це не зовсім те, що ти спочатку писав, але, може, так навіть ліпше?
— Знаєш, тату, це був експромт. У мене… навряд чи я зумію це повторити.
— Нічого, — сказала мама. — Візьмеш за основу свій проект. До того ж, я впевнена, хтось усе записував на відео. — Вона вправно розрізала торт і на кожну з чотирьох тарілочок поклала по шматочку. — Не соромся, я впевнена, дід був би тобою задоволений.
Сашко здригнувся. Він покосував на порожній стілець, перед яким лежав недоторканий шматочок торта. Кульку батьки прив'язали на те саме місце, поряд із бабусиною, а це… ну, просто так годиться. Звичай такий.
— Еге ж, — підхопив батько, — нам Софія Петрівна так і сказала: вперше завдяки Сашкові я зрозуміла, що ваш дідусь був не тільки… як там вона сформулювала?
— «Не тільки поетом, а й просто живою людиною», — відгукнулася мама.
Торт був нудотно-солодкий. Крем — надміру масний, липкий, надто яскравий. Сашко надпив чай, обпікся.
— Наступного тижня й оформимо, — підсумував батько. — Нема чого зволікати, ти згідна?
Мама кивнула.
— Саме встигаємо.
— Одразу й уточнимо, чи можна буде тимчасово віддати…
— Як «віддати»? — не зрозумів Сашко. — Нащо?
Батько винувато усміхнувся мамі:
— Здається, я завчасу спалив нашу таємницю.
Та махнула рукою:
— Говори вже, конспіраторе.
— Хвильку, хвильку!.. — 3 передпокою батько повернувся з конвертом. — От, почитай сам.
Конверт був із цупкого кольорового паперу. З пальмами і написом «Альбатрос». Усередині лежали якісь документи, Сашко розгорнув перший-ліпший — це виявилося медичне страхування. «На час поїздки… з гарантованим покриттям… у разі…».
— Ти ж давно хотів на море, — сказала мама. — А в цьому році в нас із татом відпустки збіглися. От усі втрьох і полетимо одразу після твоїх іспитів.
— Але… Мам… А як же… звідки?..
— Бачиш, він у нас уже справді дорослий, — кивнув батько. — Гроші, синку, — частина гонорару. Знайшовся видавець для дідусевих рукописів. Буде повне зібрання творів, академічне!
— Ви ж із мамою самі казали, що Антон-Григоричу довіряти не можна.
— А він тут ні до чого. Це політикам треба дякувати. Сам знаєш, тема півострова знову набула актуальності. Відповідно, і дідусеві вірші.
— Думаєш, він би хотів… так?..
Батько поклав руку йому на плече.
— Важко сказати. Маю надію, що колись він сам відповість на це запитання. З іншого боку — хіба повинні були ми відмовлятися від такої пропозиції? Повне, академічне…
— Чому ви мені раніше не розповіли?
— Я до останнього не був упевнений. Тільки сьогодні підписали угоду.
— І всі чернетки ви віддасте їм?
Мама похитала головою:
— Тільки копії, це наша умова. Усе буде добре, синку. Усе — як треба.
Пізніше, у ліжку, дивлячись у стелю, розкреслену на квадрати світлом вуличного ліхтаря, Сашко згадав свій виступ. Як він заявив: «Мого діда завжди намагалися використати. Повстанці, миротворці, влада, критики…»
Раз по раз прокручував ті ж самі слова.
Згадував батькові аргументи, мамині. Згадував незнайомця. «Ти вже покараний, і це… це занадто, навіть для тебе».
Десь зовсім поряд мовчки, як дідова кулька, чекало усвідомлення.