«Розглядаючи полiтiчнi сили, вірнішe, політичні кадри українського народу в підсовєтській Україні, ми твердили i твердимо, що кадри тi колосальні, високої політичної школи, як i високого фахового та державницького вишколу. I той, хто опануе тi кадри, може боротись проти Сталіна за українську державу…
Так, ці кадри під КП/б/У i під комсомолом. На державно-політичній роботі.I це вci основні кадри нації(здесь и далее подчеркнуто Багряным), бо все, що було політично активне i здатне до політичного життя, мусіло визначитися, можливість же визначитися в офіційній сфері була й лише одна — під егідою КП/б/У i комсомолу. А тепер інша справа, наскільки цікадри душею и серцем належать тій КП/б/У i тому комсомолові. Досвід доводить тут щось зовсім протилежне. Приклад Хвильового i Влизька, Позичанюка i багатьох, багатьох інших xiбa не красномовний?..
I ось, застановлюючись над цим, казали i кажемо: проблема успішності боротьби за українську справу, це проблема включения вcix кадрів в політичний актив нації, у велику революційну, визвольну акцію».
Заметьте: это сказано в мае 1949 года, на чужбине, далеко от Украины, но с такой провидческой силой, словно глаголено только что, на исходе 1992-го, кафедры… Всемирного Форума Украинцев. И прямо адресовано всем тем, нынешним, «хто жахається слова „марксизм“, „матеріалізм“ i ладен був ycix, хто під впливом цих „ізмів“ виростав, згори вішати й викорінювати; шамотню тих, хто від одного слова „пролетаріат“ приходить у сказ i трактуе це, як більшовизм, i готуе розправу кулею i шибенецею. Розправу з мільйонами!».
И если один из нынешних лидеров, почти слово в слово повторяя всех тех бывших, обещает после прихода к власти учинить суд, к примеру, над компартией, то пусть послушает Ивана Багряного, чем сие закончится:
«Чи треба говорити, до чого б привела така „політика“? Замість включения цих кадрів в політичний баланс нації, вони були б поставлені перед дилемою або-або. Або злагода, або непримиренна боротьба супроти тих, хто несе несприятливу для них i для українського народу політичну та соціальну концепцию. Тобто громадянська війна, перемога в якій буде, без сумніву, по їхньому боці, але коштуватиме укранському народові багато жертв i крові».
Неужели ради этого легло костьми несколько поколений? Неужели ради этого шли на Соловки и в Мордовские лагеря лучшие из лучших, чтобы в который уже раз, ощущая в руках реальную независимость, забыв трагические уроки прошлого, снова вцепиться в петельки один одному и, хищно поглядывая налитыми кровью глазами на вожделенную булаву, в который раз — не приведи, в последний! — наяву узреть эту выстраданную независимость… журавлем в небе?!
А может, все же наконец опомнимся и отложим до лучших времен политические и прочие амбиции, хотя бы на период укоренения и укрепления Державы? Она же ведь еще совсем юная и хрупкая и растет не в теплице, а в окружении соседей, не все из которых радуются ее первому цветению. Или кто-то хочет, чтобы сработал третий вариант «або-або» Ивана Багряного:
«Для найменше ж стійких було б ще трете „або“.
Це вимушений перехід до диспозиції навітньої якоїсь російської власовщини, чи якоїсь іншої форми російського великодержавства. I то порядком захисту свого життя»?
То есть, не ровен час, снова придет уже опасно знакомый и знаемый нами «третий». Не надо испытывать судьбу, панове-товариши, тем паче на фоне ядерных боеголовок!
Тех же, кто, нарушая элементарные нормы, пытается учить в нашем же доме, как нам жить, какого иметь президента и правительство, встречу словами Ивана Багряного:
«А тим часом закидаеться на те, що Україна таки обійдеться без їхнього проводирства. Це з кожним днем стає все реальнішим фактом, таким же незаперечним, як двічі по два — чотири».
Более разумно, уча, вместе с нами, сообща учиться, как на реальном, а не умозрительном грунте, исходя из традиций и исторического опыта, строить Независимую Соборную Украину.
Если Президент, Парламент и Правительство решат эти проблемы оптимально, соборность Украины гарантирована. А при единстве ее народов нам не страшны любые испытания. Ибо все звезды и расположение планет благоволят нам на восхождение к вершинам цивилизации своим, независимым путем. И мы можем гордо, на весь мир провозгласить не только «ще не вмерла Украiна», а — «вічно жити Україні i її народам!»