- Цікаво, - кажу я.
- Завтра буде ще цікавіше, - безбарвним голосом промовляє жінка.
Я хочу уникнути спілкування і швидко виходжу на сходи. Здається, вихід має бути
десь ліворуч. Я йду вниз, повз білі стіни царства тіней, проходжу крізь скляні двері вахти
й виходжу на подвір'я. Щоб дістатися до зупинки, треба перейти фруктовий сад, потім
через будинок ще однієї варти. На вулиці холодно, тому ніхто не гуляє. Озираючись на
будинок, бачу у вікні третього поверху розмитий силует. Чомусь мені здається, що це він -
той, хто назвав себе «технологом». Від погляду зверху в мене протягом усього шляху до
зупинки свербить потилиця...
У маршрутці я заснула і ледь не проїхала повз будинок, у якому два місяці тому
винайняла квартиру. Мабуть, ще не звикла до нового місця. Підступна думка про джакузі
та склянку коктейлю «Малібу» майнула в голові, й мене відразу знудило. Цю думку я
пояснила тим, що занадто втомилася сьогодні. Ще б пак! Шість годин незрозумілого
монологу!
Вдома я випила склянку теплого молока, зробила собі бутерброд із ковбасою та
гірчицею й залізла в ліжко. Я люблю їсти в ліжку, немов хвора. Але я не хвора. Просто це
здається мені затишним. На тумбочці біля мого дивана - купа цукерок і порожніх
обгорток, трохи зів'ялі апельсини, кілька склянок з-під молока та соку. Якби моя воля, я
взагалі не піднімалася б з дивана. Колись я читала про таку людину, котра потрапила в
Книгу рекордів Гіннесса: двадцять років у ліжку. Зауважу, чоловік був цілком здоровий.
Телевізора в мене немає, тому засинати досить важко. Я вставила в магнітофон
сьогоднішню касету. Можливо, голос знову заколисає мене?
Зручно умостилася в ліжку. Якщо засну - магнітофон вимкнеться автоматично.
...Почула знайомий спокійний голос, я навіть уявила тихі світлі очі й трикутну
борідку. Але не заснула. Щось у тій нісенітниці привернуло мою увагу. Я не могла
сформулювати, що саме змусило мене прислухатися. Монолог скидався на... на
різнобарвну ковдру, зшиту з окремих клаптів. Усі вони були різного розміру, різноманітні
за візерунком. Що поєднує таку ковдру, міркувала я, дослухаючись до голосу. Основа!
Різнобарвні клапті зазвичай нашиваються на єдину основу! У гарної кравчині цю основу
зовсім непомітно - тільки картатий узор. Я зіскочила з ліжка. Сну як не було!
Взявши папір і ручку, почала записувати незв'язний монолог.
Від мого приходу додому минуло вже сім годин. Довкола мене лежала купа
списаних аркушів, у вікні вже танув місяць, ніч повертала на ранок. Що далі? Я стільки
разів перечитувала написане, що в мене заболіли очі. Я відчувала, що в цій нісенітниці все
ж таки має бути якийсь сенс.
А якщо відокремити більш-менш свідомі та прості формулювання від потоку
наукових термінів? Я взяла маркер і почала підкреслювати зрозумілі мені фрази.
«Мого імені історія не зберегла. Абіотичні фактори - ті, що впливають на
компоненти екосистем та сили неживої природи. Зокрема, газовий склад повітря,
температуру, вологість чи сухість, присмаки... Але суть не в тому. Вона в альбедо, тобто
білизні, тобто в здатності поверхні відображати струм випромінювання, зокрема у
відображенні планетами струму світла, що падає на їхню поверхню. Власне, я не
марнославний. Суть не в тому.
Історія не зберегла мого імені не тільки тому, що я свідомо відійшов у тінь.
Усе набагато простіше: було б дивним вписувати себе в рамки власної історії. У
сукупності еволюційних процесів у популяції виникають нові види. Я мав перебувати поза
ними. Мікроеволюція призводить до мутацій, часом до мутуалізму - такої форми
міжвидових стосунків, коли взаємодія двох видів вигідна кожному з них. Адже інакше не
міг би спостерігати за всією картиною в цілому...»
Аркушів було сторінок із тридцять-сорок. Серед них траплялися й зовсім чисті - без
жодних підкреслень. Робота була досить копіткою. Коли закінчилася остання сторінка, я
вирішила піти на ще один подвиг: переписати зрозумілі фрази на окремі аркуші. Коли
закінчила цю писанину, до ранку лишалося півтори години. Пронумерувавши сторінки,
почала читати...
«Мого імені історія не зберегла. Власне, я не марнославний. Суть не в тому.
Було б смішно вписувати себе в рамки власної історії Я мав перебувати поза ними.
Адже інакше не міг би спостерігати за всією картиною в цілому, був би лише її деталлю -
ОДНІЄЮ з деталей. Піщинкою у пригорщі піску. А так-я сам тримав цей пісок у своїй
долоні та просіював його крізь пальці. Швидко чи повільно. Швидко чи повільно...