Зрозуміло, як радісно зустріла людність геніальний проект інженера Андреєва, що запропонував свій сміливий де божевілля план врятування Землі.
Глухий і важкий удар невидимого гонга враз урвав гомін багатотисячної юрби, що зібралася під кришталевим склепінням Палацу Конгресів. Неосяжна зала вміщала кілька десятків тисяч людей, що розташувалися на широких пневматичних м’яких лавах, які концентричними колами оточували центральну трибуну. Хвилину перед тим на трибуні не було нікого.
Звучання гонга помалу затихало, настала напружена тиша; ущухли шелести, шепотіння, голови людей повернулися всі до одної точки. Це була центральна трибуна. Матове світло, що заливало своїм м’яким промінням всі куточки зали, померкло. На центральній трибуні, спершу неясно, потім дедалі відчутніше — почала вимальовуватися велетенська постать людини в темному плащі, складки якого вільно спадали з плеч.
Обличчя чоловіка на трибуні було серйозне й зосереджене; він дивився вперед і, здавалося, наче чекав на щось. І кожен із присутніх у Палаці знав, що ця велетенська постать є лише збільшений опуклий образ доповідача, видимий через своєрідне перехрещення в повітрі променів кількох проекційних ліхтарів. Цей дивовижний оптичний ефект винайдено було тільки рік тому — 1984 року.
Постать рухалася, глядачі бачили перед собою ніби живого чоловіка-велетня, що вільним рухом підняв угору руку і почав говорити. Голос, підсилений потужними репродукторами, легко доходив аж до останніх лав.
Так почалися історичні збори в Палаці Конгресів, в одній із двох столиць всесвітнього Союзу Соціалістичних Радянських Республік — Москві. Все, що відбувалося на цих зборах, бачили й чули люди по всіх куточках земної кулі. По майданах підносилися величезні екрани ілюстрованих радіогазет; у кожній квартирі стояли маленькі екрани хатніх телевізорів, де так само чітко вимальовувалася постать людини на трибуні. Натовпи людей перед великими вуличними екранами, окремі купки глядачів перед маленькими екранами хатніх телевізорів не тільки слухали промову, вони бачили доповідача й залу, так само виразно, як ті, що були в самій залі. Цього дня й години — о п’ятій годині вечора 16 червня 1985 року (за московським часом) — на всій Землі ніхто не спав, ніхто не працював. Ціла земна куля слухала й дивилась, забувши про звичайні справи і звичайний відпочинок…
— Безперечно, ви, товариші, знаєте в основному причину наших сьогоднішніх зборів, — так почав свою промову голова Всесвітнього Комітету рятування Землі. — І все ж таки, для того, щоб всебічно висвітлити перед вами величезну подію, якої ми чекаємо через кілька днів, 21 червня цього року, — я мушу повторити кілька широко відомих тверджень. Ви знаєте, що спостереження й обчислення всіх цих років ствердили, на жаль, всі висновки професора Гріверса. Знов-таки на превеликий жаль, я не можу додати нічого нового до його висновків. Комета максимально наблизиться до Землі 21 червня 1985 року, і, якщо нам не пощастить здійснити наш план, — кількість планет Сонячної системи зменшиться на одну…
Загальне зітхання пронеслося по велетенській залі, пронеслося по цілій земній кулі, яка зосереджено слухала промову.
— Я хочу нагадати вам схему руху Комети за останні п’ятнадцять років з часу її з’явлення на земному небосхилі з часу її відкриття астрономом Гріверсом.
Доповідач знов підняв руку — і темний кришталевий купол Палацу Конгресів враз наче ожив. На його матовій блакиті спокійним світлом засяяли ясні зірки, одна з яких дедалі більшала. Саме на неї вказала вогняна стрілка, яка, підкорюючись руці доповідача, побігла темним штучним небом. Ця зірка ввесь час зростала; ось з її лівого боку майже несподівано з’явилося невеличке туманне здовження, що перетворилося потім на вигнутий хвіст.
— Така була Комета в перші роки після своєї появи, — задумливо сказав промовець.
Зірки повільно пересувалися кришталевим небозводом, Комета невпинно зростала. Ось вона вкрила своїм холодним сяйвом сусідні зірки, неначе витискуючи їх. Її хвіст розкинувся, як цілий Молочний шлях. Легкий шум та потріскування притягли увагу глядачів до центру зали. Там, на масивній підставці, стояло дивне приладдя, мов металічна двоголова потвора. З численних отворів у верхній голові лилося рожеве світло, що промінням відбивалося вгору, до склепіння Палацу, до штучного небозводу.