— Те, що ви бачите перед собою, — всього тільки робота великого планетарія, поставленого в нашій залі, — спокійно пояснював доповідач. — Цей дотепний прилад (між іншим, дуже складний) дає нам змогу протягом кількох хвилин побачити рух Комети за останні роки. Планетарій — це не новина. Прилади такого типу з’явились уже давно, щось із п’ятдесят п’ять років тому. Ще 1929 року в Москві було встановлено невеличкий планетарій, що показував у мініатюрі на невеликому зводі рух планет, зірок, Місяця тощо. Тоді планетарій являв собою тільки комбінацію чарівних ліхтарів. Через кілька років в апарат включили кіноустановки. І тепер ми можемо демонструвати перед вами потрібне нам видовище просто на куполі нашого Палацу. Але я відійшов від своєї теми. Зараз планетарій покаже вам орбіти Землі, планет і гіперболу Комети.
Вогняні лінії визначились на куполі Палацу. Насамперед витягнутий еліпс земної орбіти, яким летіла невеличка блакитнувата куля — Земля. І збоку ліворуч яскрава, майже пряма лінія гіперболи Комети. Вона проходила близько еліпса земної орбіти на відстані половини радіуса всього еліпса.
По лінії гіперболи швидко посувалась величезна Комета, тягнучи за собою велетенський хвіст і наближаючись разом із Землею до найопуклішої частини еліпса.
— Я не хочу зупинятись на подробицях, — продовжував доповідач, — і тому обмежуся лише кількома найголовнішими вказівками. Багато хто, безперечно, пам’ятає той безмежний жах, який охопив людність по оголошенні повідомлення астронома Гріверса. Згадки про щасливі наслідки зіткнення Землі з відомою кометою Галлея в 1911 році нікого не могли заспокоїти. Адже відомо, що комета Гріверса — велетенське небесне тіло великої густини…
Знову настала пауза. Доповідач зробив широкий жест рукою:
— Взагалі, комети завжди готують нам несподіванки. Уявіть собі величезне тіло, що вільно пересувається в просторах, несеться між зірок і багатьох сонячних систем вздовж незамкненої кривої лінії, гіперболи. Якщо комета не занадто велика, то, проходячи повз нашу, скажімо, Сонячну систему, вона підпадає силі притягання Сонця. Комета змінює свій шлях, вигинає його, гіпербола перетворюється спочатку на параболу, криву, теж ще не замкнену, але вже таку, що більш нагадує витягнутий еліпс. А по тім, якщо комета зовсім невеличка, то під впливом притягання Сонця вона облітає навколо нього і змінює свою криву на замкнений еліпс. Так Сонце, цей справжній «ловець комет», уловлює комету. Вона починає обертатися навколо нашого світила по еліпсу, відходячи від Сонця в просторінь — і незмінно повертаючись до нього через певні періоди часу. Так трапилося з кометою Галлея, кометою Енке та іншими кометами, виловленими нашим Сонцем з світового простору та перетвореними на супутників нашої Сонячної системи. Вони регулярно повертаються до Сонця, і найчастіше щоразу змінюють при тому свій вигляд. Комети — не стійкі небесні тіла. Вони помалу розпадаються, обертаються спочатку на скупчення болідів, потім на хмарки космічного пилу, що несуться по еліптичній орбіті щезлої комети. Саме так трапилось і з кометою Галлея. На жаль, не так стоїть справа з нашою гігантською Кометою.
Доповідач ледве помітно зітхнув — і загальним зітханням відповіла йому зала.
— Наша непрохана гостя неухильно наближалась, вона, щороку зростаючи, перейшла до південного зеніту, до сузір’я Жертовника, потім пройшла біля сузір’я Павича і продовжувала безупинно прямувати до Землі. Порятунку для Землі, здавалось, не можна було сподіватися ані звідки. І ось 1980 року людство було схвильоване сміливим планом інженера Андреєва, що висунув фантастичний на перший погляд проект рятування Землі. Рятування за допомогою найсильніших вибухів, що обернуть Землю на велетенську ракету і відштовхнуть її від Комети. Правдивіше, не відштовхнуть, а тільки нейтралізують притягання Комети. Всі ви знаєте, що таке атомічні бомби. Але для ясності я трохи зупинюсь і на цьому.
Доповідач випив води з склянки, що стояла перед ним, і продовжував:
— Ви знаєте, що всяке фізичне тіло складається з молекул. Молекули і собі складаються з атомів, часточок найпростіших елементів. Був час, коли наука вважала атом за неділиму часточку, за «цеглину світобудови». Але вже на початку XX століття вчені пішли далі. Вони встановили, що кожен атом являє собою якусь подобу сонячної системи, він складається з вихрових згустків, ніби часточок позитивної та негативної електрики. Ці часточки, електрони, обертаються по своїх орбітах всередині атома. Вони являють собою чисту енергію, але енергію, яка перебуває в потенціальному, недійовому стані. Звичайно, я не можу в цій доповіді додержуватися чисто наукових визначень, я говорю лише в загальних рисах, грубо схематизуючи найскладніші процеси, які відбуваються всередині атомів. Прошу мати це на увазі.