Я нетерплячим рухом руки попросив виключити репродуктор. Все скінчилося. Життя тече далі. Несподівано я відчув, що дуже втомився і хочу спати. Солодка млість розливалася по всьому тілу.
Я всміхнувся і заплющив очі.
ПОРАЗКА ДЖОНАТАНА ГОВЕРСА
Замітка була надрукована найдрібнішим шрифтом (у друкарнях його звуть нонпарель) і вміщена десь на вісімнадцятій сторінці щотижневого журналу «Наукові Новини» між звісткою, що знайдено ще один кістяк іхтіозавра в Ієлостоунському парку, і статтею про попередні наслідки спроб із скерованою радіопередачею. В замітці було:
«На машинобудівельних заводах Джонатана Говерса в Нью-Гаррісі пророблюють успішні спроби масового виробництва механічних людей-роботарів. За відомостями, які ми одержали, роботарі Говерса можуть уже тепер заміняти людей на роботі коло найскладніших верстатів. Виробництво роботарів компанія Говерса тримає, як кажуть, у секреті. Способу, яким роботарі одержують енергію зовні, ми не знаємо».
Рука, що перегортала сторінки «Наукових Новин», зупинилась. Тім Кроунті, репортер робітничої газети «Кронікль», зсунув свої незмінні рогові окуляри на лоб.
— Джонні! — гукнув він, звертаючись до секретаря редакції, що сидів за іншим столом. — Говерс готує роботарів.
— Ну?
— Хіба ти забув, що в Нью-Гаррісі вже вісім днів триває страйк. Підприємці не здаються. А що як Говерс поставить до машин роботарів?
— У тебе божевільна фантазія, Тім! Звідки ти взяв це?
Кроунті мовчки подав номер «Наукових Новин» із заміткою про роботарів. Джонні уважно перечитав її і, насупившись, глянув на Тіма.
— Їдь, Тім, — нарешті сказав він, — спробуй довідатись. В наші дні може бути все.
Такий був початок цієї історії, що їй судилося прогриміти на цілу країну. Історії, яку потім назвали поразкою Джонатана Говерса.
В чекальні повновладного господаря заводів нью-гарріського вузла, містера Говерса, було тихо й просторо. Кроунті чекав. Він знав, що Говерс багато на розмовлятиме. Але і відступити було неможливо. Тим більше, що за дверима вже пролунали кроки Говерсового секретаря, який доповів про візит Кроунті і тепер повертався назад. Тім підвівся з крісла.
— Містер Говерс запрошує вас.
Джонатан Говерс знав собі ціну. Його повновиде обличчя було суворе й нерухоме. Маленькі сірі оченята пильно розглядали співрозмовника.
— Я хотів би… — почав був Тім, та Говерс спинив його:
— Я знаю мету вашого візиту, містер Кроунті. На жаль, я не скажу вам нічого.
— Але замітка…
— Замітка правильна. Ми гадаємо поширити виробництво роботарів. Більше цього я сказати не можу.
— Це будуть автомати, які замінять робітників біля машин? — різко запитав Тім.
Говерс сухо засміявся.
— Розумію, розумію вашу цікавість. І все-таки ви нічого від мене не довідаєтесь. А втім, можу вам сказати, що на заводах Нью-Гарріса через тиждень буде цілковитий порядок. Страйк буде закінчений.
Тім Кроунті необережно усміхнувся. Говерс помітив це і гнівно вдарив кулаком об стіл:
— Гаразд! Чорт з вами! Дивіться! — і він натиснув якусь кнопку на столі.
Проти Кроунті тихо розчинились двері, що були сховані до того дубовою обшивкою кабінета. В чорному квадраті їх стояла висока темна постать. Голос Говерса пролунав сухо й іронічно:
— Дивіться, містер Кроунті, — і спробуйте всміхнутися ще раз.
Темна постать заворушилась і повільними важкими кроками рушила до столу. Це були громохкі металічні кроки; наче величезний середньовічний лицар у стальному панцері ступав по блискучому паркету, прямуючи до Кроунті. Це була не людина; дика, божевільна постать на товстих квадратних ногах з важким високим тулубом, що виблискував полірованими частинами — це був автоматичний роботар, механічний робітник.