Різким ударом кулака генерал Люцдорф розбив репродуктор, що знущався з нього. Блідий, із скривленим обличчям, стиснутими щелепами, він дав наказ автожирам — адже більше під його орудою не лишилося нічого, всі інші машини, і аероторпеди, і бомбовози перетворилися на розкидані уламки, зірвавши самі себе. Наказ говорив:
«Автожирам повертати за мною! Курс — Захід. Повний газ!»
І, віддавши цей наказ, наказ відступу, наказ остаточної поразки, — генерал Люцдорф, залізний і непохитний генерал Люцдорф впав у крісло, зронив враз обважнілу голову на руки і заплакав сльозами безсилої люті.
ЗАГИБІЛЬ ЕСКАДРИ
Загибіль великої ескадри адмірала Гакензена — одна з найнеймовірніших подій, що будь-коли траплялися. Історія не знає подібного випадку. Трагічність збільшується ще й тим, що про цю подію людству не могла розповісти жодна жива істота. Все, що ми знаємо про жахливу трагедію, базується лише на записах журналіста Макса Вальтера, власного кореспондента газети «Пост», що загинув разом з ескадрою. Трохи висвітлює деякі обставини ще й рапорт військово-технічної лабораторії морського міністерства з приводу вивчення зразка загадкової торпеди, випадково захопленої неводом траулера «Ліззі».
З першого погляду дивним здається, як журналіст Макс Вальтер опинився на дредноуті «Фрідріх», флагманському судні адмірала Гакензена. Адже відомо, що адмірал, ця вихована в традиціях військового флоту людина, так не полюбляв пресу, що навіть не терпів будь-якої згадки про репортерів. Проте, справа остаточно з’ясовується тим, що Макс Вальтер був родинним знайомим адмірала Гакензена. Тільки з цієї причини Макс Вальтер і дістав дозвіл бути представником преси на флагманському кораблі; тільки завдяки цьому і дійшли до людства певні відомості про жахливі події, що відбулися вночі 22 і на світанку 23 квітня.
Преса не знала, звичайно, нічого про відплиття ескадри адмірала Гакензена. Не могла преса знати нічого і про завдання ескадри. Макс Вальтер, племінник пані Гакензен, дружини адмірала, довідався про це цілком неофіціально. Після довгих суперечок і прохань йому пощастило дістати дозвіл адмірала бути на дредноуті «Фрідріх» — проте, з категоричною умовою відмовитися від будь-яких спроб дати хоча б одне слово інформації в газету аж до того моменту, коли ескадра кине якорі, повернувшись з операції.
Отже, навіть сама газета «Пост» не знала нічого певного, куди подівся її найкращий репортер, що 20 квітня не з’явився до редакції. І великою несподіванкою було повідомлення, одержане в редакції телеграфом від одного з кореспондентів на Балтійському узбережжі:
«Рибальські човни витягли труп Макса Вальтера. У кишенях знайдено документи і блокнот. Дуже важливі записи, які він провадив на борту дредноута «Фрідріх». Блокнот надіслано до редакції авіапоштою».
З яким же нетерпінням чекала редакція — від головного редактора до хлопчиська-кур’єра — того блокнота! Нарешті, блокнот опинився в руках редактора, ще вогкий від морської води. Сторінки його злиплися. Проте, прочитати можна було майже все. Тільки тепер редакція «Пост» довідалася про долю Макса Вальтера, свого найкращого репортера, що виконав свій обов’язок, записуючи до блокнота все аж до останнього моменту…
Ось ряд обставин, що дали змогу газеті «Пост», єдиній у світі, вмістити на першій сторінці зміст сторінок блокнота Макса Вальтера, сторінок, на яких поспішним почерком, частенько досить нерозбірливо, була описана історія загибелі ескадри адмірала Гакензена. Редакційний вступ розповідав із сумом про долю самого Макса Вильтера, що його портрет у траурній рамці був уміщений в центрі першої сторінки газети.
Отже, ми беремо з газети «Пост» без жодного виправлення або скорочення записи Макса Вальтера — представника преси на дредноуті «Фрідріх», флагманському судні ескадри адмірала Гакензена, що входила до складу частин, які брали участь у комбінованому нападі 23 квітня на Радянський Союз.
«ЗАПИСИ МАКСА ВАЛЬТЕРА
Я хочу записувати до цього блокнота все, що зможу. Шкода, що не почав цього до того, як опинився на борту дредноута «Фрідріх». Адже, крім мене, тут немає жодної людини, що збиралася б розповідати про всі події, які чекають на нас у темряві майбутнього. До речі, вже темно.
Ескадра посувається на схід. З наказу адмірала всі сигнальні вогні на кораблях потушені. Ескадра йде в цілковитій темряві. З палуби «Фрідріха» не видно жодного судна, хоч я знаю, що вся ескадра пливе тут же.