Черговий офіцер все-таки рапорт надіслав. І лише через це ми маємо можливість так докладно розповісти про початок подій на річці Жлейці: рапорт чергового офіцера залишився в штабі, і його знайдено потім, коли розбирали архіви воєнних дій. Це — єдиний документ, написаний очевидцем першої появи таємничих струменів, «холодного окропу».
Є підстави думати, що такі самі випадки траплялися і по деяких інших місцях тієї дільниці фронту. Загадкові струмені виникли в кількох місцях водночас — і всюди вони викликали здивовання і нічого більше. Ніхто не міг здогадатися про їхню справжню роль.
День кінчався — і все лишалося таким самим, як було зранку. Ще кілька разів кулеметники обстріляли загадкову льодову плівку, кілька разів бризкали блискучі скалки льоду, і кілька разів знову затягалася вода навколо струменів такою ж самою тоненькою льодовою плівкою. Спостерігачі, що заступали чергувати на ніч, дістали суворий наказ — якнайпильніше стежити за радянським східним берегом.
Полковник Ніцберг міркував так:
— Що то за струмені — я не знаю. Проте, зайва обережність ніколи не пошкодить. Може, це якийсь більшовицький фокус!
Близько дванадцятої години ночі полковник вирішив ще раз піти подивитися на загадкові джерела. На спостережному пункті його зустрів черговий:
— Щойно хотів телефонувати вам, пане полковнику. Діється щось надзвичайне. Струмені стали більші, вони просто бушують. А головне — річка навколо них укривається кригою.
З першого ж погляду було помітно, як за цей час змінилося становище. Тихі струминки перетворилися на міцні потоки ніби гарячої води, що безперестанно парувала. Хмара білої пари знімалася над річкою. І прозора крига ввесь час ширилася на воді, ніби її щось витискувало з дна. Це не була вже тоненька плівка: товстий шар криги вкривав майже всю річку, освітлений блакитнуватими променями прожекторів. Крига в липні?.. Крига, що липневої ночі поступово заковує річку від берега до берега?..
Факт залишався фактом. Полковник Ніцберг дивився на це дивне видовище, нічого не розуміючи. Але раптом у нього майнула думка:
«Адже такий шар криги може легко витримати людей… Більшовики можуть переправитися річкою!..»
Він кинувся до телефона:
— Нещадний вогонь по кризі! Розбивати її ввесь час.
Але раніше, ніж він устиг закінчити наказ, з-за річки вдарили важкі постріли радянських гармат. З шаленим ревінням гримнули вибухи снарядів, що розривалися над бетонованими траншеями механізованої армії. Радянська важка артилерія почала обстріл. За ці кілька днів радянські артилеристи добре намацали позиції ворожої дільниці, і тепер снаряди влучали без промахів, руйнуючи окопи, траншеї, кулеметні гнізда і спостережні пункти.
— Вогонь!.. Вогонь!.. — ще раз вигукнув полковник, але вже забувши про таємничу кригу.
Він побачив далеко за берегом, там, де мали бути радянські окопи, важкі силуети танків, що поволі посувалися до річки.
— Вогонь по ворожих силах!..
— Єсть вогонь, — відповів глухий голос у трубці.
Всі звуки потонули в ревінні артилерійської стрільби: батареї механізованої армії почали і собі обстрілювати радянські позиції й танки, що невпинно посувалися до берега. Проте, полковник вже знов дивився не на танки: його увагу притягало дивне видовище.
Немов просто з-під землі на березі річки недалеко загадкових струменів — з’явилися червоноармійці. З ручними кулеметами, гранатами, гвинтівками — вони кинулися просто на кригу, що встигла вже скувати всю річку. А на їх місці виростали нові й нові групи, що теж кидалися на кригу і швидко бігли через річку, простуючи до ворожих позицій. Звідки вони бралися?.. Цього не можна було зрозуміти — але річка була вже вкрита незчислимою юрбою, що посувалася до ближчого берега.
Полковник дивився, забувши про все. Він забув навіть віддати якийсь наказ — так його приголомшило неймовірне народження червоноармійців просто з-під землі. Нарешті, він опанував себе:
— Вогонь по ворогові! — крикнув він у телефон.
Важкий снаряд розірвався на східному березі, піднявши велетенську чорну брилу землі з усяких уламків. Через кілька секунд, коли дим розвіявся, — полковник побачив ще дивнішу картину.
На тому березі було дві землі. Одна верхня, на якій росли кущі, трава, виднівся жовтий пісок. Але це був немов другий поверх землі, що лежав на невеликих щитах, укріплених на міцних підпорках, над справжньою поверхнею землі. І друга земля, що розкрила тепер після вибуху снаряда свій дах, справжня земля, по якій посувалися до річки незчисленні потоки червоноармійців.