Лейтенант Фаберне вибухнув страшенним гнівом:
— Що? Зняти з вас податки? А що ж, я за вас їх платитиму, чи що? Мовчать! І сидіти потім тут ще рік? Геть! Мовчать! Забирайтеся звідси!
Невдоволений гомін був йому відповіддю. Лейтенант схопився на ноги й підніс стек:
— А, ви ще стоїте?.. Ось вам, ось вам, ось вам! Ось ще тобі, огидна мавпо!..
Він хльоскав стеком праворуч і ліворуч, намагаючись влучати просто по обличчю. Негри з зойком відскочили до дверей. Але за мить становище змінилося вкрай. Несподівано, раптовим блискавичним стрибком Нгамі підскочив до лейтенанта, вихопив з його рук стек і замахнувся на Альберта Фаберне:
— Негр чорний, негр не мавпа! Маса білий, маса хижак! Білі хижаки ссуть чорну кров. Хижаків бити! Отак — ось!.. ось!..
Міцні удари його власним стеком посипалися на плечі лейтенанта. Нгамі бив раз-у-раз, не зважаючи на лемент лейтенанта:
— Ой-ой!.. Сержанте!.. Стріляти на нього!.. Ой!.. Солдати… схопіть його!..
Але сержант помітно побоювався міцних рук Нгамі, бо залишався на місці, тільки вигукуючи:
— До зброї! До зброї! Негр б’є білого! До зброї!..
Проте, Нгамі вже шпурнув стек на підлогу. Він проговорив ще:
— Бувайте, маса. Ще зустрінемося… — І вистрибнув у вікно.
Пролунало кілька коротких пострілів. То солдати з деяким запізненням виконували наказ. Негри один по одному шастали за двері. А лейтенант, хапаючися за забиті місця, кричав із ненавистю:
— Схопити його!.. Стріляти!.. Розстріляти його!.. Сержанте Кокіль, збільшити податок з негрів на десять відсотків… ой, яка ганьба!.. ні, на п’ятнадцять відсотків збільшити, ой!..
Після скварного, неспокійного дня настала темна вільготна ніч. З лісу доносилися викрики диких звірів, нічних птахів. А над усім безнастанно тремтіло тонке дзижчання комарів. Комарі билися в вікна, затягнені сіткою, — і страшно було подумати про потребу вийти за двері.
Лейтенант Альберт Фаберне випив незчисленну кількість склянок вина. Нгамі не було, Нгамі зник. І вино приносив сержант Кокіль. Він-таки старанно допомагав лейтенантові й пити. Між лейтенантом і сержантом, розкидані, лежали карти: лейтенант демонстрував сержантові своє артистичне вміння вигравати в будь-яких умовах. Але набридли вже й карти. Розмова точилася цілком вільно, хоч і неспішно: куди поспішати на факторії Агуін?..
— Е-е, сержанте Кокіль…
— Слухаю, пане лейтенанте.
— Е-е, цей мерзотник Нгамі… ви спіймаєте його, сержанте?
— Хм… не певен, пане лейтенанте. Він, мабуть, утік на річку Санкуру. Там його не можна знайти.
— Як так не можна? Адже ж я наказав. Ви не виконуєте мого наказу, сержанте. Е-е, адже ж я ваш командир, хіба не так?
— Пробачте, пане лейтенанте, у цих хащах свої закони. Ми не знаємо їх. Ми хазяїнуємо тут лише доки зайде темрява…
Лейтенант здригнувся: якась тварина закричала зовсім близько від будинку. Сержант Кокіль продовжував:
— Ми не знаємо нічого вже за п’ятдесят кілометрів від факторії. Там починаються негрські таємниці.
— Е-е… І ви ніколи не вивчали вашої округи, сержанте?
— Я ніколи там не був, пане лейтенанте. Моя справа — збирати податки, а не вивчати звичаї та місцеві закони, пане лейтенанте. Я не Стенлі й не Лівінгстон. Тут за десять кілометрів можна загубити голову…
— І мене заслали в таку діру?
Голос сержанта Кокіля знизився до таємничого шепоту. Сержант поглянув у вікно, за яким так само безнастанно дзижчали й співали свою невпинну пісню комарі, — і заговорив:
— Я не знаю, пане лейтенанте, але… мені розповідали, пане лейтенанте, що… гм…
— Та не тягніть. Ну?
— Мені розповідали, що… одну хвилинку, пане лейтенанте… так, це звучать їхні тамтами. Чуєте, як гучно лунають?..
Обидва підвели голови, прислухаючись. Здалека, крізь різноголосицю тропічних хащів, крізь крики звірів і птахів, — лунали дивні звуки шкіряних негрських барабанів — тамтамів. Вони лунали загрозливо то в одному місці, то в іншому, ніби перекликаючись. Їхні звуки то голоснішали, то тихішали. Щось було в тих звуках від умовної азбуки: короткі удари… довгий… короткий… кілька довгих… кілька коротких…
Лейтенант перелякано поглянув на сержанта:
— Е-е… що це таке, сержанте, га?
— Дозвольте доповісти, пане лейтенанте, це негрський телеграф.
— Який телеграф? Що ви верзете?