Іполит Матвійович покрутив у руках квадратний флакон «Титаніка», глянув, зітхнувши, на етикетку і виклав гроші на прилавок.
Іполит Матвійович повернув додому і з почуттям огиди став поливати голову і вуси «Титаніком». У квартирі пішов сморід.
По обіді сморід розійшовся, вуса обсохли, злиплись, і їх ледве можна було розчесати. Виявилось, що радикальний чорний колір мав трохи зеленавий відблиск, але фарбувати вдруге було уже ніколи.
Іполит Матвійович витяг з тещиної шкатулки найдений ним напередодні список коштовностей, перелічив усю готівку, зачинив квартиру, сховав ключі в задню кишеню, сів на прискорений № 7 і поїхав до Старгорода.
Розділ V
Великий комбінатор
О пів на дванадцяту з північного заходу, з боку села Чмаровки, до Старгорода ввійшов молодий чоловік років двадцяти восьми. За ним біг безпритульний.
— Дядю, — весело кричав він, — дай десять копійок! Молодий чоловік витяг з кишені нагріте яблуко і подав його безпритульному, але той не відходив. Тоді пішоходець спинився, іронічно глянув на хлопця і тихо сказав:
— Може, тобі дати ще ключа від квартири, де гроші лежать?
Безпритульний, що зарвався не в міру, зрозумів усю безпідставність своїх претензій і лишився позаду.
Молодий чоловік збрехав: не мав він ні грошей, ні квартири, де вони могли б лежати, ні ключа, яким можна було б квартиру відчинити. Він не мав навіть пальта. У місто молодий чоловік увійшов у зеленому в талію костюмі. Його могутню шию кілька разів огортав старий вовняний шарф, на ногах лакові штиблети із замшевим верхом апельсинного кольору. Шкарпеток під штиблетами не було. У руці молодий чоловік держав астролябію.
«О баядерка, ті-рі-рім, ті-рі-ра!» — заспівав він, підходячи до привозного ринку.
Тут для нього найшлось чимало діла. Він втиснувся в шерег продавців, що торгували на розвалі, виставив уперед астролябію і серйозним голосом почав кричати:
— Кому астролябію?! Продається дешево астролябія! Для делегацій і жінвідділів знижка.
Несподівана пропозиція довгий час не викликала попиту. Делегації хатніх господарок цікавились більше дефіцитними товарами і стовбичили біля мануфактурних яток. Мимо продавця астролябії уже двічі пройшов агент Старгуброзшуку. Але астролябія ні в якій мірі не схожа була на вкрадену вчора з канцелярії Маслоцентру друкарську машинку, отже, агент перестав магнетизувати молодого чоловіка очима й одійшов геть.
До обіду астролябію було продана слюсареві за три карбованці.
— Сама міряє, — сказав молодий чоловік, передаючи астролябію покупцеві, — аби було що міряти.
Позбувшись хитрого інструмента, веселий молодий чоловік пообідав у їдальні «Куточок смаку» і пішов оглядати місто. Він проминув Радянську вулицю, вийшов на Червоноармійську (колишня Велика Пушкінська), перетяв Кооперативну і знову опинивсь на Радянській. Але це була вже не та Радянська, яку він пройшов: у місті було дві Радянські вулиці. Немало подивувавшись із цього, молодий чоловік опинився на вулиці Ленських подій (колишній Денисівській). Біля гарного двоповерхового особняка № 28 з вивіскою:
СРСР, РРФСР
2-Й БУДИНОК СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
СТАРГУБСТРАХУ
молодий чоловік зупинився, щоб прикурити у двірника, що сидів на камінній лаві при воротях.
— А що, батьку, — спитав молодий чоловік, затягнувшись, — наречені у вас в місті є?
Старий двірник анітрохи не здивувався.
— Кому й кобила наречена, — відказав він, охоче пристаючи до розмови.
— Ніяких запитань більше не маю, — швидко проказав молодий чоловік.
І одразу ж поставив нове запитання:
— У такому домі та без наречених?
— Наших наречених, — заперечив двірник, — давно на тому світі з ліхтарями шукають. У нас тут державна богадільня: старі баби живуть на повному пенсіоні.
— Розумію. Це котрі ще до історичного матеріалізму народилися?
— Це таки правда. Коли народились, тоді й народились.
— А в цьому домі що було до історичного матеріалізму?
— Коли було?
— Та тоді, за старого режиму.
— А, за старого режиму жив мій пан.
— Буржуй?
— Сам ти буржуй! Сказано тобі — предводитель дворянства.
— Пролетар, кажеш?
— Сам ти пролетар! Сказано тобі — предводитель.