Пікейні жилетки здригнулися, а лектор ще голосніше і виразніше заговорив про бойові отруйні речовини.
Сміх ще поколював Остапа тисячею нарзанних голок, а він вже почував себе освіженим, помолоділим, як людина, що пройшла всі інстанції в голярні: і дружбу з бритвою, і знайомство з ножицями, і одеколонний дощик, і навіть причісування брів спеціальною щіточкою. Лакова океанська хвиля вже хлюпнула в його серце, і на запитання Балаганова про справи, він відповів, що все йде чудово, якщо не зважати на несподівану втечу мільйонера у невідомому напрямку.
Молочні брати не звернули на Остапові слова належної уваги. Вони раділи, що справа з гирями минулася їм так легко.
— Гляньте, Бендер, — сказав уповноважений в справі копит, — он сидить баришня. Це з нею завжди гуляв Корейко.
— Отже, це і є Зося Синицька? — з натиском промовив Остап. — Це вже справді, «средь шумного бала, случайно»…
Остап протовпився до сцени, ввічливо спинив оратора і, дізнавшись, що газовий полон триватиме ще півтори-дві години, подякував і присів тут же, біля сцени, поруч з Зосею. Минув якийсь час, і дівчина вже не дивилася на розмальоване вікно. Непристойно голосно сміючись, вона видирала свій гребінець з Остапових рук. Що ж до великого комбінатора, то він, судячи по рухові його губ, говорив не зупиняючись.
До газосховища приволокли інженера Талмудовського. Він одбивався двома чемоданами. Його рум'яне чоло було вологе від поту і виблискувало як млинець.
— Нічого не можу вдіяти, товаришу! — говорив розпорядник. — Маневри! Ви попали в отруєну зону.
— Але ж я їхав візником! — гарячкував інженер. — Віз-ни-ком! Я поспішаю на вокзал у службових справах. Вночі я спізнився на поїзд. Що ж, і зараз спізнятись?
— Товаришу, закликаю вас до свідомості!
— Чому ж я мушу бути свідомим, коли я їхав візником? — обурювався Талмудовський.
Він так натискував на цю обставину, начебто їзда візником робила сідока невразливим і позбавляла хлор-пікрин, бром-ацетон і бромистий бензол їхніх згубних отруйних якостей. Невідомо, скільки б часу Талмудовський ще лаявся з тсоавіахімівцями, коли б до газосховища не увійшов ще один отруєний, і, судячи по замотаній марлею голові, ще й поранений громадянин. Побачивши нового гостя, Талмудовський змовк і спритно пірнув у натовп пікейних жилеток. Але людина в марлі зразу ж побачила корпусну постать інженера і попрямувала до нього.
— Нарешті я таки вас впіймав, інженере Талмудовський! — сказав він лиховісне, — На яких підставах ви залишили завод?
Талмудовський забігав на всі боки малісінькими кабанячими очима. Переконавшись, що тікати нікуди, він сів на свої чемодани і запалив цигарку.
— Приїжджаю до нього в готель — кажуть, вибув. Як це, запитую, вибув, якщо він тільки вчора прибув і, згідно контракту, має проробити рік? Вибув, кажуть, з чемоданами до Казані. Вже думав — кінець, знову доведеться нам шукати спеціаліста, аж ось впіймав. Сидить, бачте, покурює… Ви літун, інженере Талмудовський! Ви руйнуєте виробництво!
Інженер підскочив на своїх чемоданах і з криком: «Це ви руйнуєте виробництво!» — вхопив свого викривача за стан, одвів його в куток і задзижчав над ним, як велика муха. З кутка почулися окремі слова: «При такій зарплатні…», «Ідіть, пошукайте», «А командировочні?» Людина в марлі тоскно дивилася на інженера.
Вже лектор закінчив свої повчання, показавши під кінець, як треба користатися протигазом, вже розчинилися двері газосховища і пікейні жилетки, тримаючись один за одним, побігли до «Флоріди», вже Талмудовський, відштовхнувши свого переслідувача, вирвався на волю і кликав на все горло візника, а великий комбінатор все ще теревенив з Зосею.
— Яка феміна! — ревниво сказав Паніковський, виходячи з Балагановим на вулицю. — Ех, коли б гирі були золоті! Благородне слово честі, я б на ній женився!
При згадці слова «гирі» Балаганов боляче штовхнув Паніковського ліктем. Це було якраз своєчасно. У дверях газосховища з'явився Остап з феміною попід руку. Він довго прощався з Зосею, млосно дивлячись на неї. Зося востаннє посміхнулась і пішла.
— Про що ви з нею говорили? — підозріло запитав Паніковський.
— Так, ні про що… Теревені, — відповів Остап. — Ну, золота рота, за діло! Треба знайти підзахисного.
Паніковського він послав до «Геркулеса», Балаганова — на квартиру Олександра Івановича. Сам Остап кинувся на вокзали. Та мільйонер-конторник зник. В «Геркулесі» його марка висіла на табельній дошці, її не знімали; на квартиру він не повертався, а за час газової атаки з вокзалів відійшло вісім поїздів далекого слідування. Та Остап і не чекав іншого.