Ні! Парад, було зрозуміло, не вийшов, хоч усе було на місці. Своєчасно вислано лінійних, у визначені строки прибули частини, грав оркестр. То полки дивились не на нього, не йому кричали «ура», не для нього вимахував руками капельмейстер. Проте Остап не відступав. Він покладав великі надії на Москву.
— А як Ріо-де-Жанейро? — збуджено запитав Балаганов. — Поїдемо?
— Ну його к бісу! — з несподіваною люттю відказав Остап. — Все це вигадки, немає ніякого Ріо-де-Жанейро, і Америки немає, і Європи немає, нічого нема. І взагалі останнє місто — це Шепетівка, об яку розбиваються хвилі Атлантичного океану.
— Ну й діла! — зітхнув Балаганов.
— Мені один лікар усе пояснив, — продовжував Остап, — закордон — це міф по загробне життя. Хто туди потрапить, той назад не повертається.
— Ну просто цирк! — викрикнув Шура, нічого не зрозумівши. — Ух, як я тепер заживу! Бідний Паніковський! Звичайно, він порушив конвенцію, та бог з ним! От би зрадів старий!
— Пропоную вшанувати пам'ять померлого вставанням, — сказав Бендер.
Молочні брати підвелися і хвилину постояли мовчки, дивлячись униз, на поламані бісквіти і нез'їдені бутерброди.
Тяжке мовчання порушив Балаганов.
— Знаєте, що з Козлевичем? — сказав він. — Просто цирк! Він все ж таки зібрав «Антилопу» і працює в Чорноморську. Листа прислали. Ось…
Бортмеханік вийняв з кепки листа.
«Здрастуйте, Шуро, — писав водій «Антилопи», — як живете? Ви все ще син л. Ш.? Мені живеться добре, тільки немає грошей, а машина після ремонту щось капризує і працює лише одну годину на день. Весь час її лагоджу, просто не вистачає сили. Пасажири ремствують. Може, ви, дорогий Шуро, надішлете мені олієпровідний шланг, хоч би не новий. Тут на базарі не можна дістати. Пошукайте на Смоленському ринку, там, де продають старі замки і ключі. А якщо вам недобре, то приїздіть, якось переб'ємося. Я стою на розі вулиці Мерінга, на біржі. Де тепер О. Б.? Ваш з повагою Адам Козлевич. Забув написати: до мене на біржу приходили ксьондзи, Кушаковський і Морошек. Був скандал. А. К.»
— Зараз побіжу шукати шланг, — діловито сказав Балаганов.
— Не треба, — відповів Остап, — я йому нову машину куплю. їдьмо в «Гранд-Отель», я забронював по телеграфу номер для диригента симфонічного оркестру. А вас треба пристойніше одягти, помити, дати вам капітальний ремонт. Перед вами, Шуро, відкривається брама великих можливостей.
Вони вийшли на Каланчевську площу. Таксі не було. Їхати візником Остап відмовився.
— Це карета минулого, — сказав він гидливо, — нею далеко не поїдеш. Та й ще там, у підкладці, живуть маленькі миші.
Довелося сісти в трамвай. Вагон був переповнений. Це був один з тих заражених сварками вагонів, які часто циркулюють по столиці. Починає яка-небудь мстива бабуся в ранкові години передслужбової давки. Поступово в сварку втягуються всі пасажири вагона, навіть ті, що потрапили туди вже через півгодини після початку інцидента. Люта бабуся вже давно зійшла, забулася вже й причина сварки, а крики й взаємні образи ще тривають, і до лайки залучаються нові кадри пасажирів. І в такому вагоні до пізньої ночі не затихає лайка.
Схвильовані, нервові пасажири швидко відтиснули Балаганова від Остапа і за хвилину молочні брати вже гойдалися в різних кінцях вагона, стиснуті чиїмись грудьми і кошиками. Остап висів на паску, щосили видираючи чемодан, який увесь час несла течія.
Раптом, перекриваючи звичайну трамвайну лайку, з боку, де гойдався Балаганов, долинув жіночий зойк:
— Вкрали! Держіть! Та ось же він стоїть!
Всі повернули голови. До місця події, аж захлинаючись від цікавості, поспішали любителі таких справ. Остап побачив збентежене обличчя Балаганова. Бортмеханік ще й сам не розумів, що трапилося, як його вже схопили за руку, в якій була міцно затиснута копійчана жіноча сумочка з тоненьким бронзовим ланцюжком.
— Бандит! — кричала жінка. — Тільки одвернулася, а він… Володар п'ятдесяти тисяч викрав сумочку, в якій була черепахова пудрениця, профспілчанський квиток і один карбованець сімдесят копійок грошей. Вагон спинився. Любителі потягли Балаганова до виходу. Проходячи повз Остапа, Шура тужно прошепотів:
— Що ж це таке? Я ж машинально…
— Я тобі покажу машинально! — сказав любитель в пенсне і з портфелем і з насолодою зацідив бортмеханіка по шиї.
Остап бачив у вікно, як до групи швидкими кроками підійшов міліціонер, як він повів злочинця бруківкою.
Великий комбінатор відвернувся.
Розділ XXXIII
ІНДІЙСЬКИЙ ГІСТЬ