- Зара, зара… - приказувала вона, дістаючи з шафи великі чашки. - Такі гості… такі гості…
Єва із задоволенням відзначила, що чашки були такі самі, як колись у її бабусі - трохи пощерблені, із синім кобальтовим обідком. Офіціантка почала допомагати господині, як і годиться офіціантці. Іван оглядав картину на стіні, а Дан - увімкнув камеру.
- Як вас звуть? - запитала Єва, відчуваючи деяку ніяковість перед доброю жінкою.
- Марією називають, - відповіла та.
Вона вкинула в чашки по столовій ложці розчинної кави і до верху налила води. І це теж видалось Єві зворушливим.
- Такі чашки були в моєї бабусі, - чомусь сказала вона, - Такі самі. Їх вже, мабуть, не випускають…
- Ну ось… - сказала жінка і з надією поглянула через вікно на дорогу, очікуючи голову сільради. - Ну ось… Так ми тут живемо. План виконуємо. Навіть молодь у нас є, не тікає. Бо наш голова…
Якраз в цю мить під сільрадою зачувся шурхіт шин.
- А от і він! - радісно зітхнула Марія.
Єва гнівно поглянула в бік Дана: ну, давай, викручуйся!
До кімнати стрімко увійшов чоловік у сірому костюмі, із краваткою, зсунутою на бік. Було помітно, що гості відірвали його зовсім не від керівництва посівними роботами. Він був веселий, розпашілий і говіркий. Одразу кинувся до Мії, обійняв, потис руку, з напівоберта розцілував ошелешену Єву, поторсав за плечі Івана, ляснув Дана по плечі.
- Петро Петрович! Петро Петрович! - назвався, звертаючись до кожного. - Дуже, дуже приємно! Зараз негайно - за стіл! Негайно і без заперечень! У мене, тобто у моєї старшої - весілля! Досиділась, коза, до тридцяти! Отже, сьогодні - фух! - щасливий день! А тут ще й телебачення! Ото диво! Всі справи - завтра. І план, і лан! Поїдемо, обов’язково поїдемо, і передовиків всіх представлю!
- Ми не проти, - сказав Дан, - весілля нас теж цікавить!
- А як воно мене цікавить! - радо відгукнувся Петро Петрович. - А тут ще й такі гості! Я вас так і відрекомендую - скажу, що телебачення приїхало весілля знімати! Вам - дрібниця, а мені - приємно! Пішли, пішли! Ви якраз вчасно!
- Ну що я казав? - підморгнув Дан супутникам. - Все законно. Ми бажані гості!
- Маріє, зачиняй-но все тут! - звернувся голова до жінки. - Поїхали! Тут недалечко. Авто можете залишити тут. У нас охорона є!
Село справді було великим і заможним. Дан відзначив, що дороги, навіть на бічних вулицях рівні, заасфальтовані, а подекуди йде будівництво нових об’єктів.
«Газик» звернув ближче до лану, оточеного ліском, і за мальовничим пагорбом відкрилася панорама, схожа на кадри з телесеріалу про рабиню Ізауру: у вечірньому серпанку мерехтіли різнобарвні вогники на паркані, за яким постала досить велика садиба. Грала музика, били барабани.
Ворота оповиті гірляндами штучних квітів. По периметру всього подвір’я було натягнуто брезентове шатро - від дощу. Під ним - довгі столи, поставлені літерою «П».
Щойно гості увійшли у ворота, музики заграли нову, урочисту мелодію, а жінки заметушилися, ставлячи на вільний куток столу чисті прибори. Петро Петрович підійшов до мікрофона (це також передбачалося, причому в самому центрі «зали»!) і з гордістю представив знімальну групу.
Дану довелося підвестися, виголосити тост, завершивши його голосним «Гірко!»
Все було невимушено і легко. Молодята довго цілувалися, люди кричали, чаркувалися та їли.
- Ну от, контакт відбувся! - полегшено зітхнув Дан, сідаючи. - Тепер - навертайте виделками, панове!
А «навертати» було що! Крім традиційних пиріжків, холодцю та різних салатів, тут були дивовижні витвори сільських майстринь-куховарок. Фаршировані печінкою кури, запечені молочні поросятка, гуси з яблуками, смажені соми та коропи… Самогонку запивали узварами. Все це безкінечно поновлювалося, доставлялося моторними жіночками, котрі пурхали за спинами гостей, мов невидимі янголи.
За якісь півгодини Дан вже весело перегукувався з сусідами, називаючи їх по іменах. У сутінках саду засвітилися дерева, оповиті синіми ліхтариками. Все видавалося досить фантасмагоричним. Ще за годину за столом почалися співи. А молодь на чолі з нареченою повиходила на майданчик, де грала музика.
Електрогітари перекривали співи, та це аж ніяк не заважало співакам вправно вести свої багатоголосі партії.
- Прогуляємось? - запропонував Дан, кивнувши на темний луг, котрий від світла запалених на подвір’ї ліхтарів виглядав ще темнішим.
- Чи зручно ось так виходити з-за столу? - засумнівалась Єва.