Треба спалити, усі ці статті…
«Нарешті наш кінематограф виборсався з мілкого побутовізму, перетнувши межу між реальністю та підсвідомістю. Її більше не існує. І це довела стрічка «Дорога», котра за місяць у прокаті зібрала 26 мільйонів євро і продовжує збирати урожай далеко за межами країни. Ось кілька ексклюзивних відповідей на запитання нашого кореспондента від творців цієї геніально-моторошної стрічки.
Кор.: У чому, на вашу думку, полягає успіх фільму?
Пан Людвиг Людцик (продюсер): У тому, що це… не кіно (сміється). Нам давно спало на думку синтезувати мистецтво з реальністю, але як саме це зробити ми довгий час просто не знали. У нас не було ані чіткого сценарію, ані акторів, котрі б змогли втілити наш задум. Потім, коли вималювалась концепція, ідея та шляхи її втілення, ми досить ретельно відбирали акторів…
Кор.: Вам це було складно?
Пан Лука Мілош (продюсер): Так, проводився досить серйозний кастинг на двох перших діючих осіб. Точніше - чотирьох, адже дії героїв у реальному режимі мусили своєю бездоганною грою підхопити професіонали. Причому, подібні до головних героїв на всі сто відсотків. Звісно, гримерам довелося добряче потрудитись… (сміється)
Кор.: Чи важко було компонувати художні кадри з докуметальними зйомками?
Л. Л.: Це була кропітка і довга робота. Глядач мав повірити, що в ігрових шматках фільму діють ті самі люди. Але розкрити вирбничу кухню повністю я не маю права…
Кор.: Чому в стрічці так багато крові? Адже всі герої - цілком добропорядні громадяни.
Л. М.: Тому, що нинішнє суспільство прагне видовищ, а видовищем з покон віку вважалися публічні тортури! Тобто, метафорично кажучи, нинішні споживачі, на яких перетворюються цілком нормальні і навіть інтелектуально розвинені, люди, хочуть знати, на що вони були б здатні, якби всі табу було знято. Ми їм це дали. З наміром показати, що людська природа не змінилася…
Кор.: Як підбирали двох інших персонажів?
Л. Л.: Щасливою випадковістю. Підбирали лише акторів…
Кор.: Як склалася доля акторів після участі в стрічці? І де зараз ті, хто рухав сюжет у реальному режимі?
Л. М.: Щодо перших - у них нині купа пропозицій. Гадаю, наш фільм дасть їм поштовх для продовження кар’єри не тільки в межах нашої країни. Доля інших нам не відома… Хоча ми готові були до будь-яких відшкодувань, якби вони захотіли судитися з Компанією. Втім, жодного позову поки що немає…
Стрічка викликала неабияку дискусію про етичність подібних проектів, хоча для митців завжди важливим був результат - а він є!
Переказувати сюжет фільму немає жодного сенсу, позаяк на перший погляд він мало чим відрізняється від того, що ми нині бачимо на екранах.
Двоє співробітників вирушають у відрядження, підбираючи дорогою двох випадкових попутників. Збиваючись у невеличку антисоціальну зграю, вони здійснюють ряд злочинів і вчинків, на перший погляд, не притаманних жодній нормальній людині.Чого лише варта сцена розстрілу гостей на сільському весіллі… Пограбування сільрадівської каси, в якій знайшлося лише десять гривень… Зрештою - приєднання до втаємниченої секти і зникнення останього героя в кратері Всесвітнього океану…
Родзинкою цього претензійного «екшену» є безперечно майстерно вмонтовані зйомки прихованою камерою, що мають такий шалений вплив на підсвідомість глядачів усього світу. Це більше, ніж закон двадцять п’ятого кадру, це - відкриття у мистецтві, феномен на межі злочину і геніальності!
Фільм «Дорога» привів митців усього світу на поріг нової ери! Що за ним?…
У наступному номері часопису чекайте на інтерв’ю з оператором і виконавцем ролі в реальному режимі Богданом Харчуком.»
Не буде цього інтерв’ю. Не буде…
Я нікому не дзвонив вже два-три тижні, збрехавши, що їду відпочивати за кордон. Я дійсно їздив. Але ближче. Сів в авто і проїхав тією дорогою, якою їздив кілька років тому. Мені треба було попрощатися з Євою…
ДІМ
…Зовні він лишився таким самим: камінною коробкою, яких багато на будь-якому віддаленому хуторі. Про незвичність помешкання і його господарів говорили лише бамбукові завіси на вході і дивно розмальований колодязь. Подвір’ям бігає великий чорний пес із розумними вологими очима.
Всередині все якось феєрично, ніби потрапляєш у гаїтянську хижку або всередину колейдоскопу, чи входиш у полотно Гогена.
Чисті кольори (в загальній гамі - чорні, помаранчеві, зелені, бузкові), геометричні візерунки плетених килимів, оберемки духмяних трав на стінах, мотані ляльки, глиняні глечики, картини - повна еклектика, що, на подив, не утворює жодної дисгармонії.