Выбрать главу

Після Готських воєн та втрати Дакії — Рим довго не міг стати на ноги та з глибокої кризи його ледь вивів імператор Діоклетіан (284–305), своїм “Едіктом про максимальні ціни”. Тоді ж бо всі знали, що з кризи можна вийти не пускаючи ціни на призволяще, але навпаки, залізною рукою стримуючи жадість спекулянта. Олігофреничні ідеї “шокової терапії”, вимислені спекулянтами на благо спекулянтів, — тоді не були відомі.

Отже, після ремісу в Маркоманських війнах — капітальна поразка в Готських.

Про готські часи в Україні російські історики писати не люблять. Інстинктивно, чи свідомо, — важко сказати. Мабуть — хто як. Але для нас ця епоха була понад важливою, вона полишила глибокі сліди в нашій культурі та мові. Та зауважимо й те, що готи прийшли до України, дещо потіснивши балтів, за сім сторіч перед нашою ерою. Разом із тим, про “готських дєв”, які дзвенять біля моря своїми золотими скитськими гривнами, — пише “Слово о полку Ігорєвє”, а це ж термін без малого не в дві тисячи років! Готська епоха змінила наш етнос, зробивши з балтів, родичів латишів та литвинів, — балто–германів, основу майбутнього слов’ янства. Коренів, спільних із сучасною литовською мовою, в українській більше від 600, але германських, поріднених до шведської та німецької, — більше як 400. В Галичині та в Карпатах і досі прослідковується вплив готської народної одежі та культури. Не кажучи вже про те, що й назві “гуцул” — нема більше від кого походити, як від “гота”.

Не будемо вже пригадувати про те, що епоха готів дала нам найбільший скарб культури, — “Едду” готів та гунів.

* * *

Подією, що змінила долі Європи та світу, стала — однак, не нова війна України з Римською імперією, але міжусобиця в ній самій.

На початок ІУ ст. політична картина південного сходу Європи, була наступною. У Поділлі та Молдові, а також у забраній у Риму Дакії — розташовується держава західних готів (візіготів, як вони себе називають) — Вісігода, якою править конунг Атанаріх. На схід, в Наддніпрянщині, Слобожанщині та Волині — держава східних готів та балтів (самі себе вони звуть остроготами) Остготалянд, на чолі з літнім конунгом Германаріхом (Великим). Кажуть, що на північ вона протягувалася по Балтик, а на схід — за верхів’я Дону. За ним, за Дніпром та Ворсклою, простягається до самого Дону Гунмарк — Леведія, держава гунів, де править хан Белембер.

На Північному Кавказі, в південному міжріччі Дону та Волги, розташовується стара держава асів, аланів. Алани живуть і далі на захід, кочують на півдні держави Германаріха, в Таврії та в Кримі, але там визнають суверенітет остроготів. На північ, за Волгою та до Ками, кочують башкіри та мадяри, — теж незалежні народи.

Війна, що спалахнула 375 р. з незнаної нам причини поміж гунами лівого берега Дніпра та остроготами правого, — була жорстокою, але відносно короткою. Вона мала два значних наслідки.

Поперше, вона об’ єднала Україну, перетворивши її на наддержаву Європи майже на півтисячоліття — великий Гунський каганат.

Подруге, вона породила значну кількість емігрантів та біженців; перелякані римляни не зовсім удало охрестили це “Великим Переселенням”, хоч у даному випадку переселювалися далеко не цілі народи. Сказати правду, так цілі народи, цілком, — ніколи й не переселюються; принаймні — з власної волі. Однак, цим варварам, з неримською хоробрістю та енергією, що виросли за умов вільного демократичного суспільства, — судилося радикально змінити політичне та етнічне обличчя всієї Європи.

Процитуємо до цього думку спеціаліста, відстороненої людини:

Розпочалося “велике” для Європи переселення народiв, яке розбило старi етнiчнi єдноти, змело Римську імперію та заклало основи подальшого нацюнального подшу Європи.

[Б. Брентьес, Предки Чингіс–хана, Берлин, 1988, с. 115]

Армія цих людей, емігрантів, позбавлених батьківщини та тилу, зуміла 378 року знищити під Андріанополем дві третини збройних сил Риму, що складалися на той час з тридцяти легіонів, поставивши Рим на коліна.

Остаточно діб’ють грабіжницьку імперію війни Аттіли, але про це — згодом.

* * *

Військовий геній гунів, переможець остроготів, аланів та візіготів, хан Белембер, був обраний 378 року представниками всіх народів та станів України (вже — об’єднаної) — головою нової держави — каганом (ханом ханів). Віднині голів цієї держави обиратимуть, хоча й дожиттєво. Столицею нової держави Белембер обрав Київ. Він, з невеликими перервами, буде тепер столицею країни аж до 1240 р. — поштивий термін.

З того часу каганатові на півночі незмінно платитиме данини за мир Візантія — другий Рим. Вони ніколи не будуть менші від 100 000 візантійських солідіс на рік (приблизно півтони золота).