«Не було там газу, не було!»
На тектонічній карті шахтного поля, яку він згодом побачив у геологічному відділі шахти, в тому місці значився зсув. Тобто — вогнище колосальної енергії; глибина була 1200 метрів.
Згадавши про той випадок, Зорін немов би перегорнув одну з найжахливіших сторінок свого життя.
Тоді ж, у мить паралічу, він немов би проник свідомістю в ауру чи польову сутність гірничого масиву; йому там відкрилося щось таке, що він витягуватиме з підсвідомості протягом усього життя — здатність бачити предмет із середини. Це тоді в нього з’явилася така властивість, як інтуїція. І він раптом збагнув, що в принципі немає різниці між розпросторенням з часом енергії в болто-гайковому з'єднанні, енергії, що виникає внаслідок геологічного зрушення, а чи напруженості в людських стосунках. Рано чи пізно послабне затяжка гайки, «розтечеться» по масиву енергія зсуву, пом’якшаться стосунки з опонентом. До тієї миті він був науковцем, який набирав матеріал для докторської. Після — став ученим. То було осяяння, що, бува, трапляється з людиною на межі життя і смерті.
Тим часом надворі вже зовсім розвиднилось. Частіше долинало гудіння міського транспорту. У Зоріна було таке відчуття, ніби він справді перегорнув сторінку книги, але аркуш був не з паперу, а з каменю — важкий-важкий. Водночас йому й полегшало, як після виснажливої роботи.
Була пообідня пора. Просторий кабінет заливало сонячне світло. Крізь розчинені вікна з-над Дніпра проникало свіже зволожене повітря.
Зорін висмикнув з розетки електрокип’ятильник і засипав в окріп чай. По хвилі запах з емальованого кухля заповнив усю кімнату.
— Але ж і пахне! — зауважив Колесников.
— Авжеж, — відказав Зорін. — Це ще той, що я з Індії привіз. Вищий сорт — два-три листочки на чайній галузці. Висушені вони нагадують жіночу вію, вкриту тушом. А в окропі, бач, розгорнулись.
— Ви ото тільки на конгресі в Делі, чи ще десь побували?
— Хе-хе… В Калькутті, Мадрасі, Бангалорі, в Колар Голдфільд, де золоті рудники! Спускався в найглибшу шахту світу — Чемпіон Риф.
— А де ви там мешкали?
— По готелях в основному. А кілька днів навіть — в резиденції Президента Індії в Коларі.
— Це вже щось із області фантастики, — не без іронії в голосі зауважив Колесников.
— Та ні, справді… Ми там були бажані гості. До наших рекомендацій ставилися серйозно. Лекції, що я інколи читав, записували на плівку.
— У вугільні шахти також спускалися? — поцікавився Колесников.
— Авжеж. У шахту Чінакурі.— Зорін розлив чай у дві чашки, витяг з шухляди банку з цукром, сказав з усміхом — Ну, давай, щоб дома не журились.
Якийсь час вони мовчки відпивали. Зорін завважив на обличчі Колесникова умиротворення. Взагалі, риси його обличчя виказували людину м’якої вдачі, схильну до компромісу. Але мало хто знав, що коли мова заходила про переконання, на ньому не залишалося й сліду поступливості.
— То їм також пече проблема викидів? — озвався Колесников.
— Ну, а як ти гадаєш, нащо було скликати конгрес?
— І як вони з тим?..
— Та дають собі раду. Але користуються здебільшого розробками вчених з інших країн. Приємно було довідатись, що й про мене там знають. Але давай до справи, — сказав Зорін, підсовуючи теку з рукописом докторської дисертації Колесникова. — Щодо механіки гірничих порід та викидів зауважень немає. Тут ти глибокий теоретик. І де йдеться про руйнування порід у приконтурній області вибою, ти показав себе не просто дисертантом. Як на мене, то тут проглядається заявка….
— На винахід? — поцікавився Колесников.
— Ні, на більше… Ти виявив закономірність. Але ми зійшлися не для того, щоб обговорювати здобутки. Ось ти пишеш про роль газу в розв’язанні викиду породи чи не як головного чинника.
— Одного з головних. А хіба це не так? — Благодушність на лиці Колесникова враз кудись поділась.
— Ні.Не так.
— Андрію Микитовичу, гірничий масив не однорідний; це багатокомпонентна структура, яка складається щонайменше з трьох складників — вугілля, породи й газу. Не враховувати бодай один з них було б помилкою.
— Слухай, але ж я цього не заперечую. Я просто кажу, що наявність газу впливає на зміну напруженого стану на якісь п’ять, ну, максимум десять відсотків. А це в межах точності аналізу. Те, що кажеш ти, Володю, — теорія, а я вирішую практичні проблеми. За якими стоять життя людей.
— Розв’язувати задачу по визначенню напруженого і водночас деформованого стану масиву і не враховувати одну з його складових. Це, знаєте…
— Ти ж сам бачив, як лущився керн породи з викидонебезпечної зони. А газом там і не пахло. Мало його в породах. Мало! Почитай-но хоча б роботи з газоносності піщаників. Його там стільки, скільки дозволяє пористість та сорбційні властивості.
— Ну от, ви знову намагаєтесь відірвати породу від газу. Це одна система. Одна!
— Правильно, одна, але кожна з її складових поводиться за тих самих геологічних умов по-різному, відповідно до своєї природи. Піщаник так, аргеліт інакше, вугілля ще інакше.
По цих словах Зоріна в очах Колесникова промайнуло вагання.
— Газу, що є у вугіллі, вистачить і на породи, між якими залягає вугільний пласт, — зауважив він.
— От-от, вистачить… Йдеться про складову руйнівної сили, а ти кажеш вистачить. Якщо хочеш знати, то газ у породі — це тільки буфер, амортизатор, а не концентратор енергії. Що більший тиск, то щільнішим шаром встеляють молекули метану поверхню пор — надто у вугіллі, пористість якого величезна. Газ виконує роботу тоді, коли вибухає, а вибухне за умови, якщо він у відкритому просторі в суміші з киснем. В сорбованому стані газ не вибухне — ти й сам це знаєш.
— Знаю, але не скажіть такого десь на конференції з газоносності,— порадив Колесников. В словах його проте не було іронії, а в очах угадувалося вагання. — Тоді як ви поясните виділення такої величезної кількості газу при викиді вугілля?
— Дуже просто: зруйнуй пори — і весь газ опиниться зовні; одна грам-молекула його займе об’єм двадцять два і чотири десятих літра. Тільки одна грам-молекула!
Колесников не обзивався. А Зоріну спало на думку, що приведені докази з’явилися в пам'яті несподівано, ніби чиясь підказка, чи й не самого Колесникова. Але це не було підказкою; він просто згадав читане в якомусь вуглехімічному виданні. А ще він подумав, що пам’ять його розчистилась від зайвини. І сталося це після страшного сну.
Володимир тим часом про щось міркував. На його обличчі знати було нерішучість. Наведені факти справили на нього враження.
— А якщо не газ, тоді що? — Озвався він нарешті.
— А про що йдеться — вугілля чи породу?
— Ну, і те, й те…
— Ні, так не годиться. Це різні речі. Якщо порода випорскується в місцях колосальної напруги, то вугілля — органічна речовина і механізм викиду там інший.
Більше двох років у них з Колесниковим точилася «газова» полеміка. І ось, нарешті — Зорін це відчув інтуїтивно — його докази переважили. Володимир був непоступливим супротивником, але не затятим. Відстоюючи власну точку зору, він водночас і перевіряв її на міцність аргументами Зоріна. До сьогодні його наукова концепція витримувала…
— Я мушу подумати, — озвався Колесников.
— Подумай, подумай, — мовив Зорін, ледь приховуючи переможні нотки в голосі. Йому на мить здалося, що він не просто переміг, а подолав власне вагання. Бо те, про що казав Колесников, було частиною і його сумнівів.
Те, що сталося, не можна було назвати перемогою когось над кимось, як і словом «примирення». Це був край з’ясуванню наукової концепції. І край напруженості в стосунках двох людей, напруженості, яка наростала впродовж багатьох місяців. Вона могла призвести й до «вибуху» і повного розриву, якби діалог забарвило амбітністю чи надлишком емоцій. Поступова нейтралізація скупченого негативу почалася з тієї миті, коли з’явились глибокі аргументи.