Після прикрощів та тривоги, що його тоді охопили, прийшло дивування: невже в цілому світі, де щомиті тисячам людям пломбують зуби, немає цементу з бактерицидними властивостями? Вже потім він довідався, що цемент такий був, але в четвертому управлінні Міністерства охорони здоров’я, де лікували партпанів.
Очікуючи, що ось-ось дасться взнаки гайморит, Зорін гарячково став вивчати літературу із стоматології. В коловерті думок опинився весь набуток його знань. Рано чи пізно з того хаосу інформації витягувалася думка — він те знав напевне. Останнім часом Зорін став завважувати, що в нього з’явилася дивна властивість: не вдовольнятися формою предмета, а намагатися проникнути в його сутність — була то матеріальна річ, а чи математична формула. Так, спостерігаючи, як шахтарі додавали в бетон бішофіт (сіль магнію) для швидкого затвердіння й міцності бетону, він тут же виснував у пам’яті «механізм» дії бішофіту, уявив атоми магнію, що своїми електронними силами скріплюють атоми компонентів бетону. Ця його думка-схема лежала на якійсь із поличок пам’яті, і тоді, коли він на собі скуштував недосконалість стоматологічного цементу, вона вийшла на передній план. А відтак потягла за собою ще одну інформацію про бішофіт — його бактерицидні властивості. Зорін знав, що цей препарат використовують у медицині, як протизапальну речовину.
«А яка в принципі різниця між бетоном будівельним і стоматологічним? — думав тоді він. — Призначення того й того — скріплення складових кладки і заповнення порожнин. Зубний цемент, заповняючи депульповану порожнину зуба, робить зуб монолітом. Звісно, за умови, якщо цемент путній… Оскільки бішофіт використовує медицина, то, отже, він нешкідливий. А чом би його не додавати в стоматологічний цемент? Можливий ефект: міцна й бактерицидна пломба, швидке її затвердіння.
До кімнати зайшла Ольга.
— Щойно розмовляла з Мунтяном. Як тобі? — запитала.
— Та больовий шок минув. Що ти мені впорснула таке?
— Ліки, — відказала. — Чому ти нас не попередив, що пішов на операцію?
— Я й себе не попередив. Вирішив і в останню мить поїхав у лікарню.
Зорін не брехав. Але якби прийняв був рішення про операцію заздалегідь, то все одно не сказав би. Бо це була б психічна травма для дочок, та й для Валентини також. Тут він був украй раціональним. На мить йому стало соромно за помисливість і паніку, що викликала в нього табличка з написом «Онкологічне відділення».
— Слухай, що це за вчинок такий? Хочу додому і край… — озвалась Ольга.
— Що тобі Мунтян сказав?
— Оте й сказав.
— Я не про це…
— А про що?
— Ну, про діагноз.
— Діагноз можна буде встановити тільки після аналізу. Але яким би він не був, для тебе це вже не має значення. Пухлину видалили — з великим запасом. — Ольга подивилася на пляму крові, що просякла бинт, похитала головою. — Ось що важливо — аби все загоїлося як слід та не спотворило тобі лиця.
— Атож, — усміхнувся Зорін, — головне, аби не спотворило…
Настінний годинник, що йому на п’ятдесятилітній ювілей подарували співробітники відділу, показував десяту.
— Тату, я приготую тобі пюре. Бо щось твердіше боляче буде жувати.
— Я не хочу їсти.
— Організмові потрібна енергія. В тебе велика рана.
Ольга вийшла на кухню і за хвилину там заговорило радіо. А він знову почав згадувати, як вони: Марина[36] — на той час учениця медичного ліцею, він і Ольга досліджували властивості винайденого ними зубного цементу. Дослідниками були в основному вони з Мариною; Ольга як лікар здебільшого консультувала. Купили цинкфосфатний цемент, роздобули у знайомих стоматологів вирваних зубів та й почали експериментувати. Скоро знайшли оптимальну пропорцію цинк-фосфатного матеріалу та бішофіту і отримали пломбу високої твердості. Зорін не визнавав таких показників, як «більше», «менше», і тому твердість пломб визначав на спеціальній, унікальній на той час, установці «Алатоу». Потім це справить враження на експертів Комітету з винаходів та відкриттів. Залишалось перевірити новий цемент на бактерицидність. Але для цього потрібні були кошти, і немалі. Дослідницький азарт, що охопив його на той час, штовхнув посягнути на гроші, які вони всією сім’єю збирали на автомобіль. Це і переповнило чашу терпіння дружини. «Мало того, що сам здурів на старості років і дітям спокою не даєш, так уже і до заощаджень добрався!»
Він тоді образився, мовляв, як можна не розуміти… Навіть дорікнув Валентині обивательщиною. Так і жив з тією прикрістю в душі. І тільки тепер, після потрясіння, збагнув логіку жінки, матері двох дочок на виданні. Не на авто потрібні були їй гроші… Валентина також була вченим, кандидатом технічних наук, але в неї був і сильний рефлекс матері, охорониці домашнього вогнища.
З кухні повіяло запахом товченої картоплі. Попри легку нудоту та слабкість, Зорін відчув голод.
Пюре, здобрене маслом, виявилося гіркуватим.
— Це ліки в тобі гірчать, — відказала на його зауваження Ольга.
— Як ти гадаєш, коли надійде аналіз?
— Який аналіз?
— Ну, на діопсію.
Ольга на мить замислилась.
— Це ж в Харків відправляють… Гадаю, десь тиждень мине, щонайменше. Послухай, тату, так можна довести себе до божевілля. Що за комплекс у тебе з’явився?
Задзвонив телефон. Ольга зняла трубку.
— Так… Нормально. Вечеряє. Не треба йому з вами балакати. У нього вся голова оббинтована. Гаразд, гаразд… — Поклавши трубку, пояснила — Марина й мама.
Він не засинав, а входив у сон, як у хмару на Ай-Петрі. Там, на альпійських луках, хмари ковзали по траві й кущах, залишаючи на листках росинки, які враз і висихали на сонці. Скоро вітер приганяв з-над моря новий табун хмар, по яких зелень знову перетворювалася на міріади іскристих смарагдів. Зорін немов би заходив у хмару, перебував там якийсь час, а тоді його щось виштовхувало і він знову опинявся в кімнаті. Хмара у сні тисла на нього важко-важко. То було марення. Але не від болю і не від ослаблення організму, а від величезного психічного виснаження. Мозок нагадував комп’ютер, якому задали великої складності задачу; первинною інформацією для її вирішення були: причина-наслідок, гріх-покута. Задача: знайти зв’язок між двома складниками на прикладі конкретної людини. Скоро в пам’яті щось перегрупувалось і вже гріх об’єднався з причиною, а наслідок з покутою. Найбільшим гріхом була його участь у проекті підземного атомного вибуху в Єнакієвому. Час від часу в уяві спалахувало обличчя з відстовбурченими вухами та білястим коротким волоссям — генерала без прізвища, який командував експериментом. То був уповноважений князя темряви, а він — Зорін, як і кілька десятків учених, став його інструментом. Усвідомлення того прийшло не одразу. Він ішов до нього впродовж багатьох років. Повне ж прозріння настало тільки після вибуху на ЧАЕС. Але що таке князь темряви він не міг збагнути, бо шукав конкретну особистість. Спочатку думав, що то керівник держави, потім — керівник відомства. І тільки тепер, отримавши мітку під правим оком, почав здогадуватися, що князь темряви — не людина, а ідея, котра об’єднує людей з певними властивостями. Люди ж: Президент АН СРСР Александров, генерал без імені, Голова Ради Міністрів СРСР Щербина та інші — її уповноважені. Уповноваженим був і він — Зорін, але нижчого рівня.
Годинник на стіні висвічував третю годину ночі. На дивані спала Ольга. За мить пам’ять перенесла Зоріна на один з московських залізничних вокзалів… Була також пізня година. Пасажири — хто куняв, сидячи у кріслі, хто — тинявся по залі, очікуючи поїзда. Сусід, що сидів поряд, попрохав у Зоріна газету. Довго мружився, а тоді повернув.
— Нічого не бачу без окулярів, — поскаржився.
[36]
Зоріна Марина Андріївна — магістр медицини, лікар-стоматолог.
Автор відкриття № 75 «Властивість бішофіту пригнічувати ріст і розмноження патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів».