Іван Рябчій
ДВІЧІ ПО ДЕСЯТЬ: ОБЛИЧЧЯ І ГОЛОСИ
I. Тамтешні
Амелі Нотомб
Небезпечно, спираючись лише на успіх, уважати, буцім ти зробив щось таке, чого не можуть повторити інші
Амелі Нотомб народилася 1966 р. в Еттербеку, комуні Брюсселя. Еттербек — один із мальовничих районів бельгійської столиці; тут чимало парків, культурних центрів, музеїв та бібліотек. Серед тих, хто народився тут, — літературознавець Антуан Компаньйон, співаки Стромае та Лара Фаб’ян, малювальник коміксів Андре Франкен, політик Герман ван Ромпей, письменники Франсуа Веєрґанс і Жан-Батіст Баронян.
Родина Амелі — одна з найшляхетніших сімей Бельгії. Її батько, барон Патрік Нотомб — визначний дипломат (Бельгія взагалі славиться своїми дипломатами, а ще — негоціантами), служив у Японії, Китаї, США, Бірмі та Бангладеш. Дитинство Амелі минуло в Японії — і ця країна присутня у кількох її романах («Саботаж кохання», 1993; «Метафізика труб», 2000; «Біографія голоду», 2004; «Ні від Єви, ні від Адама», 2007). Повернувшись до Бельгії вже сформованим підлітком, Амелі навчалася на відділенні романської філології у Вільному університеті Брюсселя — одному з найкращих навчальних закладів Європи і світу.
Письменницьку кар’єру розпочала в 1992 р., відтоді методично видає по роману щороку у видавництві «Albin Michel». Вона спромоглася створити навколо себе легенду — неодмінний капелюшок, загадковий замок у Бельгії, стан «вагітності» романами; журналісти не раз вели інформаційні кампанії проти неї та видавництва, звинувачуючи в надміру фальшивій біографії. В Амелі — величезна армія читачів, які спілкуються з нею за допомогою листів, адже комп’ютери письменниця терпіти не може.
Вулиця математика Гюйгенса в Парижі. 14-й округ. Поруч — Монпарнаський цвинтар. Ніщо не нагадує про похмуре сусідство. Респектабельний квартал. Неподалік — ліцей, тому у сквері повно дітлахів. Типовий паризький завулок, османівський будинок, який зазнав метаморфоз фасадизму, себто докорінної модернізації інтер’єру зі збереженням старовинного фасаду. Заходжу — справді, всередині все надсучасне, хром, скло, пластик, але при цьому пишні мармурові сходи ведуть із rez de chaussée (першого поверху) нагору. «Певно, зараз і мені доведеться пнутися ними туди, до неї, до зірки», — думаю я. Відчуття змішані. Я вперше в центральному офісі одного з провідних видавництв Франції — «Albin Michel», головного конкурента «Gallimard».
Довго чекати не доводиться. Леа Тевено — агент Амелі — проводить мене досередини, і я бачу щось на кшталт внутрішнього дворика, два поверхи якого складаються з численних дверей. «Це кабінети наших авторів», — з гордістю каже Леа, і я спершу не розумію, про що йдеться. Автори мають свої кабінети у видавництвах?! Навіщо?
Кабінет Амелі — перший, одразу під сходами, більше подібний до комірчини Гаррі Поттера, ніж до офісу найтиражнішої письменниці Франції. Вона виходить назустріч — без звичного гриму (тепер зрозуміло, чому робити світлини у приміщенні видавництва заборонено), без капелюшка, в довгій чорній сукні східного крою (щось середнє між кімоно і нашою вишиванкою); сукня дуже личить до її чорних, як смола, кіс. Амелі усміхається — і я розумію, що вже майже закоханий у цю жінку. У неї манлива тепла аура. «Справді, в ній більше японського, ніж французького чи бельгійського», — думаю я.
Заходимо до кабінету. Він завалений листами. Є лише два стільці, столик, полички з листами, поштівки, пришпилені до стін, — і все. Вона тут працює?! Звісно ж, ні. В Амелі є помешкання в Парижі та Брюсселі, де вона, мов анахорет, відмовляючись від їжі, творить свої романи. Принаймні вона сама так каже.
Приємнішу у спілкуванні письменницю годі зустріти. Попри давнину і шляхетність роду, навіть натяку на пиху немає. Я йду, затиснувши під пахвою роман із автографом — «Форма життя»; це – чудова історія про солдата в Іраку, який страждав на ожиріння. Як завжди — 150 сторінок, не більше. Роман з’явився завдяки її несподіваному листуванню з одним американським вояком.
Відтоді я — серед тих, хто листується з Амелі Нотомб. Виявляється, це так просто — листуватись із зіркою…
Література для мене — захисна реакція…
Амелі, двадцять один рік тому вийшов ваш перший роман «Гігієна вбивці», який став першим значним успіхом. Він повністю складався з діалогів. А по семи роках за романом зняли фільм… Після цього ви стали зіркою, і впродовж усіх цих років ваш статус — незмінний. Вас усі знають на око, ім’я на слуху. Але письменник — професія камерна, що вимагає зосередження. Як живеться письменниці-зірці?