Я не міг не перекласти п’єси Сильв’ян «Черевомовне пекло». Вона — досить велика за обсягом — причарувала мене дивним сюжетом (дівчина-драматург, поснувши, потрапляє до театрального Пекла, де верховодить ніхто інший, як Вільям Шекспір, а протистоїть йому Бертольд Брехт) і близькою мені темою — макабру, суїциду та смерті. А зрештою, твір не про це, він – про сутність театру, про його виродження чи оновлення (це вже хто як сприймає).
Театр — головний вид мистецтва у Швейцарії. Різновидів його тут безліч, почати хоча б із театру танцю. Навряд чи забуду про відвідини експериментальної вистави. Театральна будівля — більш подібна до декорації для серіалу «Гра престолів»: довжелезна дерев’яна рига — містила передпокій-бар для гостей та доволі велику і дуже темну залу. Від того, що відбувалося на сцені, не можна було очей відвести: двоє юних акторів імітували сотворіння світу і водночас статевий акт. Без жодного слова, лише рухами. Півтори години рухів, які занурили аудиторію в транс. А коли вистава закінчилась і актори вийшли на авансцену, то стало очевидно, що жоден (жодна?) з них не був ні дівчиною, ні хлопцем: вони мали ознаки обох статей. І були неймовірно прекрасні…
У цьому — вся Швейцарія. Тут варто згадати й Аґоту Крістоф, авторку «дитячих» творів, що їх згодом зі скандалом вивели зі шкільної програми Франції. Швейцарія — країна медитативна, але надлишок медитації підштовхує до сексуальних і творчих сплесків…
Я обожнювала Беккета, але хотіла писати інакше!
Наскільки мені відомо, у вашої мами українське коріння…
Так, це правда. Моя прабаба родом із Хотині. На початку минулого століття вона вирушила вчитися на лікаря до Женеви. У ті часи в Женеві було повно росіян і українців. Тут вона зустріла емігранта з Росії, вони побрались і оселились у Женеві. Обидва були лікарями. Але це ще не кінець! Батько моєї мами був італійцем, її мати — українкою. А мій батько — француз. Отака суміш!
Справді складно… Відчуваєте ностальгію за цими країнами?
Ні, адже все моє життя минуло в Женеві. Прекрасне космополітичне місто. До тридцяти років я й думати не могла, що колись побачу Україну! Натомість сумувала за мовою (не знаю, за котрою — російською чи українською), яку часто чула в дитинстві, не розуміючи, проте, жодного слова. На жаль, моя мати вже не розмовляла ні російською, ні українською.
Саме тому відвідини Києва мене дуже зворушили. Щоразу, як чую вашу мову — особливо коли йдеться про поезію, — всередині ворушиться щось із минулого, щось призабуте, виринають обличчя людей, яких я любила… Ваша мова така запальна, вона просто не може залишити байдужою! А ще я дуже люблю Францію, за якою сумував мій тато. У дитинстві я уявляла її собі державою письменників.
У вас стільки масок — ви й поезію пишете, і п’єси, й есе, викладаєте в університеті, керуєте громадською установою. Яке з облич вам пасує найбільше?
Звісно ж, маска письменника. Я ніколи не бажала робити кар’єру в системі освіти. Мій пріоритет — література. Письмо — моя основна робота, пошук сенсу і форми.
Утім, кілька років тому мене попросили викладати в Женевському університеті франкомовну літературу Швейцарії. Це — єдиний мій курс. Я працюю на факультеті сучасної французької мови та літератури. Також читаю курс французької літератури школярам-бакалаврам.
Самоусвідомлення франкомовних швейцарських авторів почалося з Шарля-Фердінанда Рамю, тобто на початку ХХ століття. Але до того був женевець Руссо, був мешканець кантону Во Бенжамен Констан, була мадам де Сталь. Це вже XVIII століття. Утім, ні Руссо, ні Констан, ні де Сталь не вважали себе «франкомовними швейцарськими письменниками». Це поняття з’явилося лише в середині ХІХ століття.
А що являє собою література ретороманською мовою?
Ретороманська — четверта державна мова Швейцарії. Довгий час була мовою тільки усного мовлення. Писати нею, уніфікувати її почали тільки наприкінці ХІХ століття. А останні 30—40 років розвивається повноцінна ретороманська література. Читачів у неї малувато, тож у Швейцарії ретороманських письменників багато перекладають. Конфедерація виділяє на це чималі кошти. Використовують ретороманську мову тільки на сході Швейцарії, у ближчій до Італії частині. У ретороманській багато унікальних залишків із латини.
Чи можна сказати, що ретороманська мова «більш швейцарська», ніж інші?