Ви керуєте асоціацією «Будинок літератури в Женеві». Що це за організація?
У багатьох містах Європи діють будинки для письменників. Тільки в Німеччині їх десятки. А у франкомовних кантонах Швейцарії довгий час не було жодного. П’ять років тому ми вирішили створити в Женеві Будинок літератури, який мав би тісні зв’язки з подібними установами у німецькомовних кантонах, Франції, Бельгії, інших країнах. Із 2006 року влаштовуємо «кочові сезони»: нас запрошують до театрів, музеїв, бібліотек, спільно з нами влаштовують літературні та поетичні вечори. Віднедавна в нас є будинок у центрі міста. У ньому ми зустрічаємось, дискутуємо, читаємо свої твори. У нас можна отримати всю інформацію про історію та сучасність швейцарської франкомовної літератури. Навіть кав’ярня діє.
У Європі два типи письменників: зірки на кшталт Фредеріка Бегбедера чи Амелі Нотомб — їм будинки письменників точно не потрібні, — а є й інші, немодні, відомі у вузькому колі. Здебільшого вони залежать від ласки держави. Наскільки важливою є державна підтримка для швейцарських письменників?
Справді, у Швейцарії та Франції держава підтримує письменників, але значною цю підтримку не назвеш. Можна отримати стипендію, але дається вона нечасто і ніколи кілька разів поспіль. Заробити на життя літературою у Швейцарії неможливо — навіть якщо швейцарці й багато читають, все одно їх замало. Причому ситуація не набагато краща для тих, хто видає бестселери в Парижі, за поодинокими винятками на кшталт Амелі Нотомб або лауреатів Гонкурівської премії. Навіть найвідоміша на сьогодні швейцарська письменниця Аґота Крістоф, перекладена більше ніж 70 мовами світу, навряд живе з літератури, а якщо й живе, то живеться їй поганенько[3]. Гадаю, вибір тут простий — або ти заробляєш літературою на життя (тоді маєш виконувати ряд вимог: щороку видавати по книжці, мати успіх і т. ін.), або ж ти пишеш те, що повинен. Другий варіант здебільшого означає довгий шлях до читача…
День, 22 квітня 2011 року
Жак Де Декер
Або пишеш, або здихаєш!
Жак Де Декер народився в Брюсселі 1945 року в родині знаного художника Люка Де Декера. Відомий тим, що пише трьома мовами — французькою, фламандською і німецькою. Відзначився як драматург, актор, критик, письменник, журналіст. Викладав теорію перекладу в університеті міста Монс та Школі театру й кіно у Брюсселі, а також історію театру й кіно в Королівській консерваторії Брюсселя.
Упродовж сорока років був одним із найгучніших «голосів» найтиражнішого видання Бельгії — газети «Le Soir». Автор восьми п’єс, з яких «Магнолія» (2000) мала надзвичайний успіх і була перекладена майже десятьма мовами. Автор перекладів п’єс Тома Стоппарда, Крістофера Марлова, Вільяма Шекспіра, Вуді Аллена, Джона Пікока та багатьох інших зірок драматургії. Автор трьох романів («Велике колесо», 1985; «Любовне вбрання», 1990; «Китове черево», 1996) та чотирьох збірок новел. Автор біографій Ібсена й Вагнера, Брехта і Юбера Ніссена (видатного франко-бельгійського видавця).
З 2002 року є довічним секретарем Бельгійської Королівської академії французької мови та літератури. Є одним із співвидавців біографічної серії у видавництві «Gallimard».
Коли відбувалася ця розмова, в Бельгії згадки про політику вважалися недоречними. Інтелектуали гадали, що країна переживала історичний момент. Розкол між Фландрією та Валлонією поглибився настільки, що мало хто вірив у подальше існування держави Бельгія… А втім, Бельгія досі існує, набула нового короля, вийшла з урядової кризи — і з іронічним усміхом дослухається до песимістичних євроскептиків на кшталт Мішеля Уельбека[4].
Жак Де Декер знайшов себе в театрі, літературі, журналістиці, політиці. Театром захоплювався змалку. Грав різні ролі ще в молодших класах школи. Закінчивши філологічний факультет, взявся перекладати найвідоміших драматургів (німецько-, англо- й нідерландомовних), згодом почав писати і власні п’єси. Вони ставились у всіх театрах Бельгії, були перекладені багатьма мовами і вже давно перетнули географічні межі Європи.
Згодом Жак Де Декер уподобав і прозу — здебільшого на гострополітичні теми. Він відомий як майстер новелістичного жанру й головний редактор літературного часопису «Marginales». Часто відвідує своє дітище — Європейський колегіум художнього перекладу в містечку Сенефф. Для нього спілкуватися з перекладачами з усього світу — насолода. Тримається невимушено, краватки не носить, знається на вині та кулінарії. Уважно дослухається до того, що кажуть інші, і в кінці обов’язково зроняє вагоме — останнє — слово.
3
Аґота Крістоф (Agota Kristof) — швейцарська письменниця угорського походження, жива на момент запису інтерв’ю, померла незабаром, у липні 2011 року.
4
У своєму романі «Покора» (2015) Мішель Уельбек припустив, що в середині 2020-х років до влади в Бельгії доступиться мусульманський уряд, відтрутивши фламандських і валлонських націоналістів.